Архив рубрики: методики

 Тут от Мариначка пише про дивних людей, я щось не змогла не прокоментувати, хоч це не тактовно, але цікава тема. Правда ми вже про це колись говорили?))))) 
про віру складно відразу говорити ))))) 
варто підготувати слухача. А тоді вже говорити- ну хоча б тому що це інтимна тема.
В Україні на сході країни — також  таке можна побачити, ну а на заході у Львові = думаю рідкість 
навіть не уявляю. 
але все може бути  і тут обережність не зашкодить. 
я давно звикла до усіляких несподіваних людських реакцій )))) професійна звичка

дуже хочеться намалювати осінь і дощ що падає по стрісі, і мокрий асфальт , і дерева що сумно стоять скидуючи листя, і листя що червоніє і той самий останній промінчик сонця що лоскоче вухо і шарудить у волоссі , а ще настрій …..
незрозумілий і сумний тужливий як восени ……
проте смішно від того що хтось думає що то депресія, та ж ні …. просто …осінь у  Львові 

 сьогодня другий день аншлаг на моїх заняттях- це жах -схожий на страшний сон — це сцена страшних подій —  і визнана сцена людського невігластва. 
тоді коли ти намагаєшся розповісти те що важко знайти а тобі псують настрій з регулярністю що 10-20 хв. телефониими дзвінками- не працює — дорогенькі мої — !!!!!!
 зірвана лекція — це не зірвана — це просто смішна історія про дурників які граються у "ігри" думаючи що вони взагалі вміють у них гратися)))))
тому я це пишу бо вони і зайти сюди не вміють не те що читати …..
а що таке ЖЖ — думаю для них це секрет 

досвіт життя — і справжні враження — це враженя житя, — враження памяті — адже їх не купиш і продаш не поміряеш, і не поміняеш. Отож — спогади і память, досвід спілкування з чудовим природнім світом — любов до братів меньших — це відчуття — гарне і незабутнє.

 ніколи не думало що буду змагатися у "розумовій жвачці", інтеллектуальні вправи корисні але не всі 24 год. на добу. Варто іноді, хоча б для здорового фізіологічного функціонування памяті — спотерігати неймовірність оточуючого світу. Варто спостерігати красу і благородство природи, тварин і колористичну красу осіннього лісу! це добре впливає на память. 
нічого так не вражає як спілкування з природніми силами земілі — це всього на всього тварини і природа — ліс річка океан, море — послухати шум вітру і відчути лагідний доторк сонця.

добрий день,
ось фото, пречудових істот 

 Наше життя сповнене суму, і сум цей ледь вдається загасити добрими спогадами, 
коли друзі — відходять. Треба помолитись. Хотілося б помолитися поруч з друзями. 
Отож. 
Дивним є і непомірно дивовижним усі події, звичайно Господь зводить нас з людьми, щоб їм допомогти, ))) цей факт у мене вже роками не викликав сумніву. Але дивним стало те що я не перестаю пошуки і себе у таких розмовах. Я пишу ці слова як роздуми, а не листи окремо комусь. Це тільки роздуми над подіями — у житті і спілкуванні. Моє право писати пост про свої думки і переживання.
Дивним є те що -тема — співчуття — насправді може дратувати. а комусь власне співчуття і допомога дуже важливі. Іноді усвідомлення глибини і серйозності усього що відбувається трошки спантеличує. Хоч як я не намагалась звикнути до цього відчуття. І все ж дуже дуже приємно допомогти тому кому це так необхідно. Це не зовсім приємно, але відчуття що саме так найкраще. Тобто — це не гординя. 

 Сьогодня , як вкотре я лікую людей, але серед них є душі ,які приходять для того, щоб їм допомогти зрозуміти. Так от, — коли людині 30 років і з них 15 -вона наркоман — а останні рік алкоголік — і до смерті — один крок, вона просить допомоги.
Допомоги у поясненні чи спілкуванні. Колись світло мені подарували — і я його несу з собою, щоб дарувати, тим кому воно найбільш необхідне. Насправді, я не знаю кому потрібно саме зараз і саме — тепер, але вони приходять до мене і я говорю, те що відчуваю. І вже вкотре розумію що воюю за людські душі з тим -кого не називають , за тих хто хоче бути з Христом!
Чи солдат я чи воїн, чи просто хочу  і залишаюся у вірі — і чи хочу я зрозуміти щось більше для себе — через страждання інших, щоб їм допомогти — і щоб знайти себе у цьому — куди цей шлях?.
Так чого ж більше? — пошуку- розуміння — віри, чи спроби допомогти — тим хто стукає….????)))))) так я пробую допомогти, але насправді — кожен вільний і вирішує сам, доя себе. Але хтось мусить говорити про віру — в будь-який час — будь- коли і будь -де. )))))) для того щоб це світло не згасало у серці і моєму і того кому його хочу дарувати — щоб жити і вірити.

продовжую розважати на тему віри….
я власне завжди і не сумнівалася що Господь завжди з нами ))))
світло любові