Психосоматичні розлади

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Психосоматичні розлади

автор: невролог,нейрофізіолог к.м.н., Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

Епідеміологія.Значне розростання психосоматичних розладів в загальній структурі захворюваності відображає сучасну тенденцію до їх переміщення із сфери психіатричної допомоги до загальносоматичної медицини.Психосоматичні розлади як відомо складають від 40 до 70% усіх хвороб, які у нас прийнято кваліфікувати як “функціональні” або “вегетативні”.Саме ці випадки і складають основну кагорту “важких” пацієнтів. Наприклад – хронічні психогенні болі (які складають лише частину усього спектру психосоматичних розладів) зустрічаються у 25% пацієнтів, що звертаються з приводу хронічних захворювань до лікарів загальної практики.Погляд сучасної медицини. Continue reading

Різновиди аномалій судинної системи цнс як факторів ризику способи лікування та профілактики

neckpainК.мед.н. невролог нейрофізіолог,  Олексюк-Нехамес А.Г.

Компенсаційно-адаптаційні механізми судинного русла головного мозку та їх роль у відновленні мозкового кровообігу в умовах артеріовенозного свища магістральних кровоносних судин шиї є однією зі складних і недостатньо вивчених проблем Continue reading

Види неврозів, особливості протікання у дитячій практиці, психотерапія і її роль в лікуванні неврозів

1271262688_2negativnye-emocii-1

к.м.н. невролог, нейрофізіолог Олексюк-Нехамес А.Г.

Особливості неврозів у дітей. У багатьох хворих з неврозами є риси відразу декількох варіантів невротичних розладів: (тривожно-фобічного, істеричного, депресивного, соматоформного) проте в кожному випадку варто виділити ведучий синдром, який домінує при огляді. При формуванні діагнозу “неврозу” окрім його клінічної форми і переважаючого синдрому, бажано дізнатися важкість процесу, що відображає ступінь соціальної дезадаптації хворого його динаміку (прогресуюче, стаціонарне, регресуюче, рецедивуюче протікання  з фазами компенсації, декомпенсації і ремісії).  Continue reading

Розлади сну (диссомнії, інсомнії) сомнамбулізм.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAк.м.н.,  невролог, нейрофізіолог Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

Сон (визначення).Сон – визначається як регулярно повторюваний, легко обернений стан  організму, який характеризується відносним спокоєм, і також значним підвищенням порогу реакції на зовнішні стимули у порівнянні з станом неспання. Інсомнія заважає пацієнтам концентруватися на своїх справах протягом дня через підвищену збудливість і фізичну втому.Безсоння — інсомнія.Інсомнія ( в пер. з лат. In – нема, somnus – сон), або безсоння вперше описаний J. Heinroth 1818 році.Клінічно це психосоматичний розлад що проявляється як сприйнята хворим незадоволеність кількістю та якістю сну.Найчастіші скарги важкість засинання, навіть при знайденні в ліжку, часті прокидання вночі з неспокоєм, раннє пробудження або відсутність почуття відпочинку після сну.Фізіологічна потреба людей у сні.залежить від віку:до 1 року — 16-18 год.,у 3 роки – 13 годин,у 5 років – 12 годин,у 7 років – 11,5 годин,у 10-12 років –10,5 годин,у 16 років –8,5 годин,у 17 років і старше 8 годин,старше 70 років – 6,5 годин.  Хронічне неспання (безсоння). Continue reading

Тикоїдний розлад синдром Жиль де ла Туретта

1348490491_hippocampus

к.м.н. невролог Олексюк-Нехамес А.Г. (питання olekalla@gmail.com)

I. Загальні дані. Тик — розповсюджене явище. У тій чи іншій формі він зустрічається в 20% дітей і підлітків і в 10-20% дорослих. Тик характеризується стереотипними, швидкими, повторюваними, неритмічними руховими чи голосовими актами, що виникають vимоволі і зненацька. У більш рідких випадках тики бувають особливо стійкими чи важкими, і в останніх класифікаціях (МКБ-10, DSM-TV) такі тики виділені в групу тикових розладів. у DSM-IV — розлад Туретта.Один з таких розладів — синдром Жиль де ла Туретта (у DSM-IV — розлад Туретта), що представляє собою типове психоневрологічне захворювання. Цей синдром характеризується множинними руховими і голосовими тиками (моргання, потискування плічми, покахикування, вимова чи фраз слів, наприклад «ні»), ті що підсилюються, ті що слабшають. Він виникає в дитячому чи підлітковому віці і супроводжується неврологічними, поведінковими й емоційними порушеннями. Синдром Жиль де ла Туретта найчастіше буває спадкоємним. Уперше про цей синдром повідомив французький лікар Марі Гаспар Ітар у 1825 р. У 1885 р. тики були докладно описані французьким невропатологом Жоржем Жиль де ла Туреттом. Він узагальнив спостереження Ітара, опису так званих «мэнских стрибунів» і власні спостереження. Сучасні, науково обґрунтовані уявлення. Сучасні, науково обґрунтовані уявлення про синдром Жиль де ла Туретта сформувалися завдяки роботам Артура і Элейн Шапиро (60-80-і роки). Шарко запропонував називати «тикову хворобу» синдромом Жиль де ла Туретта. Continue reading

Депресія, опис, клініка, особливості

62613992_1281589586_feelingbad

К.м.н. невролог нейрофізіолог  Олексюк-Нехамес Алла Григорівна (запитання 0677452596).

Депресія. Слово «депресія» — (від лат. «Depressio» — придушення, пригнічення) означає стан людини описаний як занепад душевних і фізичних сил.   У сучасному світі важко знайти людину незнайому з депресією. Сьогодні навіть діти знають що таке депресія на власному досвіді. Через швидкий ритм, в якому живе більшість мешканців міст, через численні труднощі, пов’язані з бурхливим економічним розвитком сучасної цивілізації, багато людей визначають для себе самі різні причини, з яких виникає ця сама депресія.Називають нервове виснаження, як наслідок дуже напруженої роботи, або зраду, а то й загибель близької людини. Є такі, для кого депресія — Боже прокляття, кара за гріхи і більш екзотичні причини. Наприклад, гаряче улюблене багатьма психіатрами (для яких масова депресія є непоганим видом бізнесу) — порушення хімічного балансу окремих речовин в організмі. Continue reading

Посттравматичний стресовий розлад (ПТCР)

interesnoe_12-sovetov-kak-ostavatsya-spokoynym-v-stressovoy-situacii_1Автор:  викладач к.м.н. Олексюк-Нехамес А.Г. (olekalla@gmail.com)

Посттравматичний стресовий розлад
Визначення.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є природною емоційною реакцією на глибоко вражаючі події.Це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. На даний час усе більша кількість фахівців у галузі психічного здоров’я визнає, що ПТСР може бути зумовленим не лише подіями з масивною загрозою життю та здоров’ю, але й так званими «нормальними» життєвими обставинами — важкою втратою, професійними невдачами та значними фізично-емоційними перевантаженнями на роботі, особистими конфліктами, погрозами, переслідуванням, дискри­мінацією, труднощами у подружньому житті, та ін. Перша письмова згадка про ПТСР датована І\/-м ст. до н.е.; ПТСР — не нове явище, як не новими є й намагання дея­ких людей применшити його значення чи взагалі запе­речити його існування.Ознаки ПТСР. (Деякі визначення  взято із книги-буклету «Важкий психічний стрес». Уклали: д.м.н. Фільц О.О., Кулик О.Л., Березюк О.Р., Бреставська Н.С.). Часто посттравматичний стресовий розлад вини­кає у людини, яка пережила, стала свідком або зіткнула­ся із страхітливою подією — смертю, каліцтвом чи їх за­грозою для себе або інших (зокрема, для великої кіль­кості людей), що викликала у неї відчуття сильного стра­ху, безпорадності чи жаху у подальшому у травмованої людини можуть розвиватися наступні ознаки: Зазвичай, після травми страх та тривога виникають двояко.В доповіді Напреєнка А.К. на конференції у Києві “Психологічна допомога постраждалим у збройних конфліктах при мирних протестах” відзначено, що всі наведені контингенти населення переживають бойовий стрес – багаторівневий процес адаптації активності людського організму в бойових умовах що супроводжується напруженням механізмів реактивної саморегуляції та закріплення специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Бойовий стрес.Водночас він є станом дестабілізуючим передпатологічним що обмежує функціональні резерви організму підвищуючи ризик дезінтеграції психічної діяльності  та стійких соматовегетативних дисфункцій, тому може призвести  до бойових стресових розладів. Спектр відхилень психічного функціонування широкий – від різновиду розладу адаптації під назвою бойові стресові реакції – (початковий прояв дезадаптативних розладів) і так званої бойової втоми до постравматичного стресового розладу та реактивних станів (психогенний психоз).Реактивний психоз – найбільш важка форма  бойової психогенної травми.Симптоматика зазначених порушень поліморфна – вона розглядається в рамках емоційно-вольових розладів, нападів паніки, фобій, уникаючої поведінки – істероконверсійних дисфункцій, соматовегетативних розладів, асоціальної та агресивної поведінки.Уникання.Уникання стійке уникання стимулів, пов’язаних з травмою, що супроводжується емоційним збідненням, почуттям байдужості до інших людей.Воно має щонайменше три з наступних проявів:-Усвідомлення зусилля уникати думок почуттів повязаних з психотравмуючою подією.Намагання уникати будь-яких подій або ситуацій здатних стимулювати спогади про цю подію;Неспроможність згадати важливий аспект події ;Зниження інтересу до раніше значних для цієї особистості видів активності;Інтрузія.Маніфестація — первинні симптоми до 6 місяців – ПТСР відбуваються у вигляді  — інтрузії – невідступного переживання травматичної події, що може набувати таких форм: — навязливих дестисуючих спогадів психотравмуючих ситуацій, галюцинацій або дисоціативних епізодів.- інтенсивного психологічного дистресу під впливом обставин що символізують пережиті психотравмуючі події окремих моментів, чи мають з ними подібність.Гіперактивність.Гіперактивність – що характеризується з наведених нище проявів:Проблеми з засинанням або поверхневим сном. підвищення дратівливість чи спалахи гніву.Надмірна реакція на раптові подразники. Підвищенням рівня фізіологічної реактивності на обставини що символізують психотравмуючу ситуацію подію чи найбільше суттєві її моменти. Вторинні симптоми ПТСР. До вторинних симптомів ПТСР на які страждають пацієнти впродовж багатьох років відносять переважно депресію, тривогу, імпульсивну поведінку, алкоголізм (токсикоманію), психосоматичні проблеми, порушення відчуття часу – порушення егофункціонування.Психологічно психіатрична допомога останніх передбачає сукупність взаємопов’язаних процедур, що дозволить виявити наявність психотравмувальних факторів , доклінічні та клінічні прояви психічних відхилень , провести їх синдромологічну і нозологічну ідентифікацію і клінічну оцінку з урахуванням особистісних властивостей індивідуума.Посттравматичний стресовий розлад ПТСР (F 43.1) – розлад, що виникає як відставлена і /або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або затяжну) загрозливого або катастрофічного характеру, що може викликати загальний дистрес майже у будь-якої людини. Постійним етіологічним фактором, що викликає психічні порушення при стихійних лихах і катастрофах, є психічна травма, тим більш сильна, якщо лихо носить масовий характер, має велику руйнівну силу, наступає раптово (ефект неочікуваності, раптовості). В той же час психогенії при екстремальних ситуаціях нерідко бувають не єдиним шкідливим фактором: нерідко вони супроводжуються травмами головного і спинного мозку, травматичними токсикозами, опіками, пораненням, крововтратами. Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10. Діагностується при відповідності стану таким критеріям:Короткочасне або тривале перебування хворого в надзвичай загрозливій або катастрофічній ситуації, що викликало б майже в кожного відчуття глибокого розпачу. Б. Стійкі мимовільні й надзвичай живі спогади (flash-backs) перенесеного, що знаходять свій відбиток і в снах, які посилюються при потраплянні хворого в ситуації, що нагадують стресову або асоціюються з нею.B. Хворий уникає ситуацій, що нагадують стресову або асоціюються з нею. в) підвищений рівень неспання;г) підвищена вегетативна збудливість.Г. Спостерігається одна із двох нижченаведених ознак:часткова або повна амнезія важливих аспектів перенесеного стресу;2) наявність не менше двох із таких ознак підвищеної психічної чутливості й збуджуваності, що були відсутні до перенесення стресу:а) порушення засинання, поверхневий сон;б) дратівливість або спалахи гніву, зниження уваги;Ґ. За окремими винятками, відповідність критеріям Б, В, Г настає не пізніше, ніж протягом 6 місяців після перенесення стресу.Патогенез.Класифікація.Основний прояв ПТСР (F43.1 за МКХ-10): 1) Постійне повернення людини до переживань, пов’язаних з психотравмуючою подією, що носила загрозливий або катастрофічний характер, протягом 6 місяців після важкої травматичної події: — нав’язливі спогади, фантазії, уявлення про пережите (ремінісценції), що постійно повторюються і викликають неприємні емоційні переживання; — сни і нічні кошмари, пов’язані з психотравмуючою подією, що постійно повторюються; — так званий “флешбек”-ефект; — спалахи негативних емоційних станів, спровокованих якими-небудь подіями, що асоціюються з обставинами “події”. ПТСР виникає як відставлена і/або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) винятково загрозливого характеру, що, в принципі, може викликати загальний дистрес майже в будь-якої людини (наприклад, природні або штучні катастрофи, бійки, серйозні нещасні випадки, спостереження за насильницькою смертю інших, роль жертви катувань, тероризму, зґвалтування або іншого злочину).Клініка ПТСР. Зазвичай спостерігається стан підвищеної вегетативної збуджуваності з підвищенням рівня неспання, посиленням реакції переляку і безсонням.З перерахованими вище симптомами й ознаками зазвичай сполучаються тривога і депресія, нерідко є суїцидальні наміри. Додатковим ускладнюючим чинником може бути надмірне вживання алкоголю або наркотиків. Типові ознаки включають епізоди повторного переживання травми у вигляді нав’язливих спогадів (ремінісценцій), снів або кошмарів, що виникають на фоні хронічного відчуття «завмирання» і емоційного зниження, відчуженості від інших .Чинники, що визначають особистісні риси (наприклад, компульсивні, астенічні) або попереднє невротичне захворювання можуть понизити поріг чутливості для розвитку цього синдрому або ускладнити його перебіг. Але вони не обов’язкові й недостатні для пояснення його виникнення.Діагностичні критерії ПТСР.Початок цього розладу виникає слідом за травмою після латентного періоду, що може варіювати від кількох тижнів до місяців (але рідко – більше 6 місяців).Перебіг – хвилеподібний, але, в більшості випадків, закінчується видужанням.У незначній частині випадків стан може приймати хронічний перебіг протягом багатьох років і переходити у хронічне змінення особистості (F62).Діагностується при відповідності стану таким критеріям:A. Короткочасне або тривале перебування хворого в надзвичай загрозливій або катастрофічній ситуації, що викликало б майже в кожного відчуття глибокого розпачу.Б. Стійкі мимовільні й надзвичай живі спогади (flash-backs) перенесеного, що знаходять свій відбиток і в снах, які посилюються при потраплянні хворого в ситуації, що нагадують стресову або асоціюються з нею. Лікування та реабілітація постраждалих внаслідок збройних конфліктів мають бути диференційованими. Так на донозологічному рівні психічних відхилень за якого психічний розлад ще не сформований, переважно застосовують психокорекцію, за наявності сформованого психічного захворювання – психотерапію.Психологічна корекція.Психологічна корекція – це система психологічних впливів, спрямованих на зміни певних особливостей (властивостей процесів, станів) психіки, що відіграють певну роль у виникненні хвороби, їх патогенезі ймовірності рецидивів та загострення захворювання, інвалідизації та інших наслідків соціальної дезадаптації.Психологічна корекція не спрямована на  зміну симптоматики та взагалі клінічну картину захворювання. У цьому полягає її відмінність від психотерапії. Continue reading

Діагностика екстравертебральних синдромів

neckpain(Дегенеративно дистрофічні ураження хребта та неврологічні ускладнення у вигляді ураження периферійної нервової системи).

Автор: к.мед.н.  Олексюк-Нехамес Алла Григорівна.

На сучасному етапі прийнято вважати ,  що  дегенеративно–дистрофічні  захворювання  хребта – найбільш розповсюджені  хронічні захворювання , що харектеризуються  прогресуючим  дегенеративно–дистро­фічними змінами  тканин  хребтових сегментів  –деградацією  тканин міжхребцевих дисків , суглобів, звязкового апарата, кісткової тканини  хребта , в гірших хронічних і запущених випадках  проявляється важкими ортопедичним , неврологічними  і вісцеральними  порушеннями нерідко приводять до втрати працездатності . Особливості будови звязкового апарату хребта.Знання особливості анатомії руху хребта забезпечують розуміння його біомеханіки.  Всі хребці сполучені між собою при допомозі не лише хрящів але і суглобів зв’язок та м’язів, які можуть бути зміненими в бік розслаблення та гіпертрофії. Тіла хребців (крім атланта і осьового) сполучаються міжхребцевими дисками. Анатомічний комплекс що складається із двох хребців і одного м\х диску, двох відповідних дуговідросткових суглобів та зв’язок, що розміщені на даному рівні – представляє собою – руховий сегмент.

mejpozvonochnyiy_simfiz3

Міжостисті звязки сполучають поверхнені один до одного поверхні остистих відростків. Біля верхівок відростків  — вони зливаються з надостистою звязкою, біля основи відростків підходять до жовтої звязки.. Надостна звязка натягнута у виглялі безперервного тяжа, в шийному віділі вона розширяється  і потовщується по напрямку вгору  до потиличного  горба і до зовнішнього потиличного гребінця. Між поперечні зв’язки парні, сполучають верхівки поперечних відростків. Крім фіброзних волокон у вказаних зв’язках є еластичні жовті зв’язки, які разом з дисками забезпечують еластичність  хребтового стовпа. Жовті звязки сполучають дужки хребців і суглобові віростки. В силу своєї еластичності — ці зв’язки наближають хребці, і протидіють зворотньо направленій силі студенистоподібного ядра, намагаючись збільшити віддаль між хребцями.

4Роль жовтої зв’язки.Жовтої зв’язки не має між дугами атланта і епістрофея а утвори між цими дугами називаються атлантоепістрофеальною мембраною. Між цією мембраною і задньою поверхнею суглобового відростка залишається простір що пропу скає другий шийний нерв.Між остистими та поперечними відростками і між дугами хребців натягнуті короткі але еластичні .Формування і розгалуження спинномозкового нерва.Жовті зв’язки та їх роль для руху в хребті. Інші можливі причини больового синдрому в поперековому відділі хребта при ішиалгії.Защемлення одно чи багатьох корінців спинномозкових нервів може бути наслідком не лише зміненого диска але і спондильозних кісткових виростів з різним ступенем стеноза бокових пазух і міжхребцевого канала, з гіпотрофією апофізіальних суглобових поверхонь або з причини виникнення спінального арахноїдиту.Інші причини больового синдрому:Артрит.Остеоартрит  (зокрема,  множинна спондилітна каудальна радикулопатія представляє собою другий варіант гіпертрофічного артрита, як і вроджене звуження каналу поперекового відділу хребта, на рівні LIV- LV  приводить до індивідуальної схильності або до розриву м\ж д.або до артрозу..Анкілозуючий спондилоартрит  — артрит (Марі-Штрюмпеля).Ревматоїдний артрит.Хвороба Педжета.Інші деструктивні захворювання: пухлинні, інфекційні і метаболічні. (соматичні).Одна із причин болю – злами та травми тіла хребця.Гострі болі  в спині різної  етіології та інтенсивоності  спостерігаються  у 80–100% населення. Біля  40%  хворих  звертаються  за медичною допомогою Відомо, що  після 30  років  кожна   пята людина в світі  страждає  дискогенним радикулітом,  що являється  одним із синдромів дегенеративно–дистрофічних захворювань хребта. Серед структурних  змін  хребта що викликають болі в спині , можна виділити наступні :грижі пульпозного ядра;Вузький хребтовий канал (звуження хребтового каналу);нестабільність внаслідок  дискової або екстрадискової патології;мязево–тонічний  або міофасціальний синдром.

Анатомічні особливості.Проблема  попередження  розвитку  дегенеративно–дистрофічних  захворювань  хребта   та усунення болневого синдрому  стає все більш  актуальною і   вимагає  свого рішення в плані розроблення   діючої програми  фізичної реабілітації  реабілітації , так і в плані її доступності  для всіх категорій населення. В епоху тотальної компютеризації, різкого переходу від фізичної праці  до розумової відбувається зменшення активної рухової діяльності людини . Сидячая робота,  їзда на автомобілі приводять до зниження тонусу мязів.Проведенні дослідження  встановили , що  80% часу хребет перебуває у вимушеному положені (півзігнутому). Тривале перебування в такому положенні положении викликає розтягнення мязів згиначів  спини  і  зниження їх тонуса.Це один із основних факторів які приводять до виниркнення дегенеративно- дистрофічних  захворювань хребта.В 1984 г. У колективній монографії  «Остеохон­дро­зи хребта» академік АМН, професор ГС. Юмашев і  професор М.Е. Фурман дали  визначення  цьому захворюванню : «Остеохондроз – найбільш важка форма  дегенеративно–дистрофічного  ураження хребта , в основі  якої лежить  дегенерація диска з наступним  охопдленням в процес  тіл суміжних  смежных позвонков хребців і звязкового апарату.В кожному окремому відділі хребта  остеохондроз має типову локалізацію  та особливість».У 1980–90–е роки  стала переважати теорія переважно   міогенного  походження  дорсалгій. Багато клініцистів вважають , що в половині випадків, в 90% випадків – болі в спині це прояви міофасціального синдрому.Проте, неможна переоцінювати і вертеброгенний фактор в розвитку дорсалгій . Вертеброгенні причини дорсалгій [Вознесенская Т.Г., 2004 г.]: – це дегенеративно–дистрофічні  захворювання  хребта та їх прояви  – грижи  (кили) дисків, деформуючий  спондильоз, сподилоартроз. В більшій ступені  з больовим  синдромом ассоційовані   захворювання , не  повязані з з дегенеративно – дистрофічними захворюваннями  хребта: сакралізація, люмбалізація, анкілозуючий спондиліт, остеопороз, хвороба Бехтерева. Пульпозное ядро ннезміненого міжхребцевого диску – желатиноподібна , гомогенна маса, обмежена фіброзним кільцем і термінальними хрящевидними пластинками суміжних тіл хребців. Зверху і знизу. (мал. 1 и 2).Пульпозне ядро незміненого  між-хребцевого дискЗ віком зниження кількості мукополісахаридів  і зміна їх якісного складу  приводить до  зниження вмісту рідини в ядрі.Ядро втарчає свої властивості геля, сам диск витончується  і втрачає свої функції еластичного тіла.Крім того ослаблюються сили зцеплення між колагеновими пластинками фіброзного кільця , відбувається розтягнення кільця і поява в ньому порожнин.Ці процеси відбуваються на фоні поступової атрофії судин , що кровоживлять міжхребцеві диски . Заміна кровоживлення  механізмом диффузії, ефективність якого значно нижче приводить до серйозних змін пульпозного ядра.Виникають тріщини і розриви у фіброзному кільці, утворюючи міжхребцеві кили (грижі). (мал. 3 и 4 слайд нижче).Стадії утвореня кили диску.Кила з компресією корінця. Хребці складаються із внутрішнього губчастого і компактного зовнішньої речовини. Губчаста речовина у вигляді кісткових перекладин забезпечує міцність хребців. Зовнішня компактна речовина складається із кісткової пластинчастої тканини , що забезпечує твердість зовнішнього шару і можливість хребцевому тілу приймати навантаженя , наприклад стискання при ході. Посилення дії на хребет веде до прискореного утворення більш щільної кістки тканини і навпаки..В основі мязевої теорії причиною появи і розвитку дегенеративно- дестрофічних заховрювань хребта вважали постійне напруження мускулатури, або гіпотонію мязів, запаленя мязів і звізок. Ряд авторів вважають що,  в основі розвитку дегенеративно- дистрофічних захворювань  вважають лежить створення неправильного мязевого рухового стереотипу, який приводить до механічній перегрузці відповідних компонентів міжхребцевого сегменту і в кінцеівому – до появи старіння  процесвів дегенерації і інволюції. Для пояснення етіопатогенеза дегенеративно- дисрофічних захворювань висувалися різні теорії. Наприклад — в основі інволютивної теорії є думка, що причина дегенеративно- дистрофічних захворювань хребта передчасне саріння і зношування міжхребцеавого диску. Схема шкірної іннервації по дерматомам. Всередині хребця окрім кісткових перегодок знаходиться червоний кістковий мозок , який несе функцію кровотворення. Кісткова структура постійно обновляється: клітини одного типу заняті розкладанням кісткової тканини , другого типу – її обновленням. Механічні нагрузки , яким піддається хребет стимулють утворення нових клітин . Побічники ендокринної і обмінної теорії намагались привязати виникненя і розвиток дегенеративно – дистрофічних захворювань до обмінних порушень. Теорія спадковості передбачає спадкову схильність до розвитку дегенеративно-дисрофіних захворювань хребта. Lumbar Spinal Stenosis: Spondylolisthesis Прибічними ревматичної і аутоімунної  теорії  прикували увагу до того що процеси, що протікають в углобах при ревматоїдних артиритах , ідентичні процесам, що протікають в міжхребцевому диску. Достовірність цих поглядів підтверджена наприклад подібністю біохімічних зсувів в основній речовині і клітиних елементах диска, характерних для захворювань, що відносять до колагенозів , в тому числі ревматоїдні  поліартрити. Вказані зміни, приводять до порушення метаболізму синовіальної оболонки яка починає виробляти меньше синовіальної рідини , внаслідок чого порушується харчування хряща і прилягаючих кісткових тканин. Виникнення травматичної теорії повязано з спробами визначитися з роллю мікротравми механічного фактора в етіопатогенензі виникнення дегенератвно-дистрофічних захворювань хребта. Доведена роль і вісцеральної патології у розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів, і захворювань хребта. Існує достатня кількість теорій і гіпотез які в тій чи іншій ступені повторюють вищезгадане. Надалі розглянемо клінічні синдроми проявів дегенеративних уражень хребта — зокрема екстравертебральний  і вертебральний; плоскостопість, Грецька ступня коротка шия, аномалії в області тазу. Вертеброгенні причини болю в спині – дорсалгії. Больові синдроми найбільше часто развиваються при наступних  аномаліях:вкорочена нога,плоскостопість, Грецька ступня коротка шия,аномалії в області тазу. Клінічні синдроми та прояви розподіляються на вертебральні та екстравертебральні .  Екстравертебральні  синдроми поділяються на дві великі групи: рефлекторні і компресійні. Рефлекторні  синдроми часто передують компресійним. До  рефлекторних  синдромів відносять синдроми обумовлені подразненням рецепторів синувертебрального нерва Люшка. , який проникає в хребцевий канал та іннервує надкісницю. Звязки фіброзне кільце судини. Подразнення рецепторів відбувається в результаті здавлення килою кістковими розростанями, при порушенні фіксації , судинних порушеннях (набряк, погіршення кровоживлення), запалення  (реактивно, імунне).  Поступають по задньому корінцю в задній ріг спинного мозку.  Пере­ключаючись на симпатичні центри бокового рога викликають вазомоторне і дистрофічне порушення. Компресійні  синдроми обумовлені  здавленням спінальних корінців, корінцевого нерва  (Нажотта) або спінального ганглія  ганглия зміненим міжхребцевим диском, кістковими і суглобовими розрозстаннями,потовщеною жовтою звязкою або вторинними спайками. Клінічна картина. Корінець СIII (диск і міжхребцевий  отвір СII-СIII) уражається рідко, відмічаються болі у відповдній половині ший ,  відчуття припухлості язика , гіпалгезія в дерматомі С3. Корінець  CIV (диск СIII-CIV)  уражається рідко ,  відмічаються болі в області ключиці в області надпліччя, атрофія задніх мязів шиї (трапецієвидної, м’язом що піднімає лопатку), в зв’язку з чим збільшується поверхнева подушка в області верхівки в ділянці легені. При явищах  подразнення виникає  підвищення тонусу діафрагми, що приводить до зміщення печінки вниз.  Можливі болі що імітують стенокардію.При явищах випадіння  – розслаблення діафрагми.Корінець СV (диск СIV-СV) уражається відносно нечасто. Болі іррадіюють від шиї до надпліччя і до зовнішньої поверхні плеча.  Слабість і  гипотрофія дельтоподібного мязу. Корінець CVI (диск СV- CVI) уражається частіше інших. Біль розповсюджується від шиї  і  лопатки до  надпліччю, по зовнішній поверхні плеча, до променевого краю передплеччя і до I пальця. Відмічається  парестезії в дистальних  відділах цієї зони. Вказані явища посилюються при мимовільних рухах голови. Позитивний феномен  міжхребцевого отвору  (Шпурлінга і Сковілля). Гіпалгезія в дерматомі CVI, слабість і гіпотрофія в двоголовому мязі ,  зниження або відсутність біцепс –рефлексу.Корінець СVII (диск CVI-СVII) уражається часто. Біль розповсюджується  від шиї до лопатки по  зовнішній поверхні плеча і по  дорсальной поверхні передпліччя до II-III пальців, парестезії  в дистальній частині цієї  зони, гіпалгезії  в зоні  СVII, слабість і гипотрофія трьохголового, мязу, зниження  або відсутність  трицепс-рефлексу.Корінець СVIII (диск СVII-DI). Біль розповсюджується  від шиї до ліктьового  краю передплеччя і до  V пальця, парестезії в дистальних віддлах  цієї  зони, гіпалгезія в зоні  СVIII, снижение или выпадение карпорадіального і супинаторного рефлекса.При всіх компресійно-радикулярних синдромах характерні симптом Нері (особливо в умовах вузького хребтового  каналу), симптом міжхребтового отвору (посилення  болю і  парестезії в зоні  відповідного  корінця при аксіальній  нагрузці  на нахилену в  бік  голову), гострий прострілюючий характер болю. Компрессій  (ірритативний) нейрососудиний синдром – синдром хребцевої артерії (задній шийний симпатичний синдром, синдром Барре-Льеу, «шийна  мігрень»). Виникає при дії на симпатичне сплетення  хребцевої артерії , розростанні з боку вертебральних суглобів або пререднього краю суглобового відроска хребта.Радикулярна стадія: симптоматика при цій стадії обумовлена компресією чутливих та рухових спинномозкових корінців. Кардіальним симптомом радикулярної стадії являються болі радикулярного типу. Радикулярні болі можуть бути довгий час єдиними симптомом сдавлення спинного мозку, який може тривати місяцями, іноді роками. Ці болі обумовлюють помилковий діагноз, якщо відсутні об’єктивні неврологічні симптоми. Корінцеві компресії дають два головні типи болей: болі невралгічного характеру, та болі міалгічного характеру.  Повільні компресії спинного мозку, для диф. діагнозу з радикулярними проявами. Повільні компресії  спинного мозку розвиваються в двох стадіях: радикулярна стадія та сдавлення спинного мозку, яке може бути частковим та повним. Зображене на малюнку розміщення пухлини спинного мозку, яке вказує на механізм компресії спинного мозку по відношенню до площини хребта. Радикулярні болі, що викликаються пухлиною, що безпосередньо розвинулася з сптнномозкового корінця (невринома), компресивним процесом, безпосередньо здавлює задній корінець або той же корінець піддається компресії внаслідок збільшеного в розмірах спинного мозку, через наявністьт внутрішньомозковоїпухлини

на малюнку — Аспекти розладів чутливості у випадку внутрішньоспинно мозкової пухлини. Односторонні болі яявляються вказівкою на те, що компресія розвивається на тій же стороні спинного мозку. Двосторонні болі на початку захворювання вказують на задню локалізацію компресії. При спинномозкових пухлинах, згинання голови в вертикальному положенні викликає біль. Поява парестезії вказує на значну компресію і на неухильну небезпеку появу парезу. Ці парестезії більш небезпечні ніж болі і служать показом для термінового втручання.Радикулярні болі можуть зникати спонтанно, якщо фактор компресії обумовив анатомічний перерив заднього корінця. Обєктивна неврологічна симптоматика представлена синдромом подразнення, або появою радикулярної недостатності як з чутливої точки зору так і рухової. З боку чутливого корінця відмічається радикулярна гіперестезія, яка потім замінюється на гіпоестезію  в поєднанні з парестезіями або без них.Розповсюдження неврологічних розладів в одному випадку типовго синдрому Броун-Секара. В деяких випадках  такі нейродистрофічні зміни стають причиною інтенсивного болю, яка виникає не лише місцево,  але при доторкання до болючої ділянки (куркова зона) і на віддалі . В останньому випадку біль являється «відображеною» , вона може відображатися на значні віддалі.Відображені болі можуть бути у вигляді миттевих прострілів але виявляється достатньо тривалою. В куркових зонах і на территорії відображеннях болю можливі вегетативні порушення.До рефлекторних синдромів відносять  люмбаго при гострому розвитку хвороби та  люмбалгію при підострому або  хронічному протіканні. При  такого типу  болях характерно уплощення поперекового лордозу.Це  перша стадія неврологічного ускладнення.Із компрессійних синдромів найчастіше зустрічаються радикулопатії, на долю яких  приходиться 40% всіх екстравертебральних синдромів. (ПРОДОВЖЕННЯ ЗГОДОМ)

Арахноїдит спінальний

4

к.м.н. невролог нейрофізіолог Олексюк-Нехамес А.Г. (питання шляхом листування: olekalla@gmail.com)

Спінальний арахноїдит – серозно-продуктивна зміна павутинної оболонки спинного мозку, що виникає після перенесеної хребтово-спінальної травми, в тому числі при поєднанні з ЧМТ, особливо якщо вона протікає на фоні приєднаного запального процесу в організмі.Патоморфологія  і патогенез спінального арахноїдиту.Ексудативно-проліферативний процес з переважним ураженням павутинної оболонки мозку одночасно може охоплювати судину і тверду мозкову оболонки, за рахунок переродження тонких аргірофільних волокон в грубу колагенову тканину відбувається укорочення арахноїдальних трабекул і виражено, грубе здавлення ними судин, корінців спинного мозку. Проліферативні зміни в павутинній оболонці викликає збільшення її маси потовщення, що утруднює лікворопродукцію. (1999. Проф. Оглезнев К.Я.) мікротопографія. Мікротопографія павутинної оболонки різноманітна у передніх і задніх субарахноїдальних просторах спинного мозку. Якщо в передньому СП проходять лише нечисленні арахноїдальні трабекули, то в задньому СП не лише численні арахноїдальні трабекули, але і масивна задня субарахноїдальна зв’язка.(1999. Проф. Оглезнев К.Я.). особливості.В області цієї зв’язки павутинна оболонка тісно зрощена з судинною оболонкою.Такі дані дозволяють зрозуміти , чому при спінальних арахноїдитах виникають особливості, а саме:  1) найбільш грубо здавлюються арахноїдальними спайками задні корінці спинного мозку. 2) більш вираженим порушенням лікворовідтоку саме в задніх СП (субарахноїдальних просторах). (1999. Проф. Оглезнев К.Я.).Іноді спайковий процес в павутинній оболонці веде до утворенню кист наповнених прозорою чи ксантохромною рідиною.Ці кисти можуть викликати не лише грубу компресію ділянки спинного мозку що до них прилягає, що утруднює лікворовідток по СП.  (субарахноїдальному простору).Обмежений спінальний арахноїдитЧастіше зустрічається перший варіант.При цьому симптоматика розвивається не відразу після травми, а лише після декількох місяців або років. Появляються болі , іноді паретезії, слабість у кінцівках. Характерним є повільне протікання процесу з частими і тривалими ремісіями. Для обмеженого спінального арахноїдиту клінічно характерно проявлення виникнення ураження корінців, і клінічна картина нагадує картину радикуліту, і проявляється каудитом, ішиасом і міжреберною невралгією. Можливе тривале протікання хвороби.Клініка та класифікаційні особливості.По розповсюдженості АС і особливостям його проявів розрізняють та класифікують  обмежений АС і дифузний АС.Описують обмежений, злипливий та кістозний спінальний арахноїдит.Процес в більшості випадків локалізується в області нижньогрудних сегментів або кінського хвоста.В останньому випадку болі досягають значної інтенсивності, носять приступодібний характер стріляючий чи ниючий.При інших рівнях ураження корінцеві явища подразнення і випадіння виражені не лише в зоні ураження спинного мозку при травмі, але далеко від них. Іноді, зустрічаються одночасно сегментарні, провідникові і корінцеві розлади чутливості. Нерідко явища дисоціації між окремим сухожилковими рефлексами на одній кінцівці. При обмеженому кистозному спінальному арахноїдиті спостерігаються виражені провідникові рухові розлади. Клініка: в залежності від локалізації процесу по довжині спинного мозку зустрічаються парапарези, параплегії спастичного характеру з патологічним знаками, рефлексами спінального автоматизму і навіть згинальними контрактурами.Проте при цьому провідникові розлади чутливості виражені менше чітко;  Появляються імперативні позиви до сечопуску;  порушення акту дефекації рідко; Часто виявляється неповний і рідше – повний блок прохідності субарахноїдального простору і ксантохромною ЦСР. (ліквором).  При дифузному арахноїдиті спінальномуклінічна картина нагадує менінгомієліт; Захворювання характеризується прогресуванням протікання. Характерна різноманітна клінічна картина яка складається із симптомів ураження спинного мозку, його оболонок, корінців на різних рівнях.  Мають місце комбіновані корінцеві і провідникові розлади, білково-клітинна дисоціація в ЦСР; Можливі чутливі рухові та тазові розлади, що можуть наростати в залежності від прогресування хвороби. Менінгеальний синдром в даному випадку проявляється симптомом Керніга, і нижнім симптомом Брудзинського.  Продовження клініки дифузного спінального арахноїдиту. Захворювання протікає на фоні нормальної або субфебрильної температури. В крові змін не виникає, іноді можливе підвищеня кількості лейкоцитів. В лікворі відмічається білково-клітинна дисоціація, кількість білку в лікворі незначно підвищено. (допомога при встановленні діагнозу). Діагноз спінального арахноїдиту. Важко виставити діагноз оскільки на відміну від пухлини спинного мозку, для АС в особливості обмеженого характерні наступні прояви: Клінічні симптоми спінального арахноїдиту: характерно  ураження попереково-крижового відділів хребта. Виділяють декілька типів спінального арахноїдиту: злипливий, кістозний, злипливо-кістозний.  Запальний процес може бути дифузний обмежений вогнищевий та розсіяний. Кістозний спінальний арахноїдит. Клінічно протікання нагадує пухлину спиного мозку. Характерні корінцеві болі і парестезії порушення тазових органів, поява провідникових розладів руху і чутливості. Поступово формується компресійний спінальний синдром, що проявляється підвищенням тиску в лікворі ксантохромією білково-клітинною дисоціацією. Диференційний діагноз. Проводять з пухлинними процесами. При проведенні диференційного діагнозу з пухлиною спинного мозку характерними симптомами для арахноїдиту є : тривалість процесу без вираженого наростання провідникових розладів; Явища віддалених корінцевих подразнень на значній віддалі від ураженого сегменту; менш виражені зміни в лікворі у порівнянні з пухлинними процесами.Оптико-хіазмальний, мосто-мозочковий, спінальний арахноїдит диференціюють з розсіяним склерозом. Для розсіяного склерозу характерно наявність виражених пірамідних симптомів, швидкі розлади зору і слуху, порушення мови, головокружіння. Особливості встановлення діагнозу. 1) вказання в анамнезі хворого на зв’язок захворювання з  попередньою травмою; 2) тривалість протікання без вираженого наростання провідникових розладів з частими і нерідко тривалими ремісіями; 3)ізольовані явища подразнення, переважно корінцевого характеру; 4) локалізація корінцевих подразнень на значній віддалі  від уражених ділянок сегментів спинного мозку хребетно-спінальною травмою.  При кистозних АС нерідко відмічаються невідповідність між чутливими і руховими порушеннями (грубі рухові розлади при помірно виражених розладах чутливості). При мієлографії відмічають дивне нетипове “дивне”розташуваня контрасної речовини, у вигляді крапель, плям, тяжів. Необхідне проведення МРТ спинного мозку або КТ з контрастування та вказанням рівня ураження згідно топічного неврологічного діагнозу.Покази до хірургічного лікування.При обмежених кистозних арахноїдитах спінальних показане хірургічне лікування. Виконують ламінектомію, при цьому відкривають  тверду мозкову оболонку, роз’єднують субарахноїданий простір і спайки для відновлення прохідності ліквору, опорожнюють кисти з обов’язковим ушиванням твердої оболонок. Всі хірургічні види лікування арахноїдитів заключаються в роз’єднані оболонкових зрощень, видалення кісти і рубців, які збільшують тиск на речовину мозку і можуть викликати порушення циркуляції спинномозкової рідини.

(Продовження щодо лікування в наступному дописі). 

«Рефлекторні синдроми»

4«Рефлекторні синдроми» автор: к.м.н. невролог нейрофізіолог — Олексюк-Нехамес А.Г.

Поперекові рефлекторні синдроми.

Подразнення рецепторів фіброзного кільця ураженого диску або задньої продольної зв’язки, між остистої і других зв’язок, а також капсул суглобів, стає джерелом не тільки болю, але і рефлекторної реакції. В першу чергу тонічне напруження поперекових м’язів. Синдром вертеброгених поперекових больових синдромів визначається як люмбаго при гострому розвитку захворювання і як люмбалгія при підгострому або хронічному розвитку. Люмбаго. Люмбаго виникає в момент фізичного навантаження або при незручному положенні. Раптово протягом декількох хвилин годин виникає різка біль, простірююча. Якщо хворого попросити встати на ноги виявляється різка нерухомість всієї поперекової ділянки, при цьому відмічається потовщення поперекового лордозу або кіфозу, нерідко зі сколіозом. Поперековий відділ залишається при цьому фіксованим (природня імобілізація) і при спробі пасивного зміщення ноги в тазостегновому суглобі, уражений диск добре захищений в імобілізованому хребцевому сегменті.Люмбалгія.Люмбалгія може виникати в зв’язку з незручним рухом, тривалим напруженням, охолодженям, але не гостро протягом декількох днів. Болі носять ниючий характер, посилюються при рухах, в положенні хворого стоячи або сидячи і при переході одного положення в інший. Інтенсивна пальпація виявляється болючість остистих відростків або між остистих зв’язок, на рівні ураженого хребцевого сегменту. Люмбоішиалгія – болеві і рефлекторні прояви, обумовлені остеохондрозом, що розповсюджуються з поперекової на сідничну ділянку і ногу. Джерелом больового відчуття являються рецептори фіброзного кільця задньої прокольної зв’язки, фасеточного суглобу, і других зв’язок і мязевих утворів. Іррадіація больового відчуття відбувається не по дерматомам а по склеро томам. Як і при люмбалгії вони посилюються при переміні тіла, при ході, і тривалому перебуванні в положенні сидячи, чихаючи. Виникає картина міофасціальних болей. Ознаки розтягення тканин ноги – симптоми натягу (Ласе гаю Васермана, Нері).  Рефлекторні прояви люмбоішиалгії простягаються не тільки на мязеві і фіброзні, але і на судинні тканини. Вазомоторні порушення можуть бути причиною суб’єктивних симптомів (відчуття зяб кості, жару) і об’єктивних симптомів (порушення кровонаповнення, зміна забарвлення і температури шкіри). Синдром грушоподібного мязу. Грушоподібний мяз розміщений під шаром великого сідничного м’язу. Приведення стегна (пробе Бонне) супроводжується натягуванням м’язу і у випадку охоплення її в процес – болями. Між грушоподібним м’язом і розміщеною крижово-остистою зв’язкою проходить сідничний нерв і нижня сіднична артерія. Ці нервово-судинні утвори піддаються компресії між вказаними структурами в умовах тривалого тонічного напруження (контрактури) мязів. Так формується ознаки ураження сідничного нерва: болі в гомілці і стопі і вегетативні порушення в них: (сідничний нерв збагачений симпатичними волокнами). При значній компресії нерва виникають симптоми і з боку рухової рефлекторної сфери: м’язова гіпотрофія, зниження ахілового рефлексу. У деяких хворих здавлення нижньої сідничної артерії і судин самого сідничного нерва супроводжується різким перехідним спазмом судин ноги, що приводить до переміжної кульгавості. Підколінний синдром  – характеризується болями в підколіній ямці тобто в місті прикріплення ішиокруральних мязів (задніх мязів стегна) і початку трьоголового мязу гомілки. Ішиокруральні мязи піддаються пере розтягненню коли місце їх початку – сідничний горб при піднятий разом зі всіма заднім відділом тазу. Це відбувається при паталогічно фіксованому гіперлордозі за рахунок при піднятої п’яти (наприклад при носінні взуття на високому каблуку) і інших неблагоприємних ситуаціях. Болі в підколінній ямці виникають при стоянні або ходьбі, при викликанні симптому Ласега. Болі нерідко розповсюджуються вгору і вниз. Нерідко можна пропальпувати болючі вузлики. У хворих з явищами підколіного синдрому поза загостреням виникає крампі – різке болюче тонічне зтягування трьохголового мязу гомілки. Такі прояви в мязах стискаючі з відчуттям оніміння і печії і не супроводжуються каменистим затвердінням мязів.