Електронейроміографія - нейрофізіологія

 як ніколи в Україні зрозуміли і зраділи кліпу Ляпісів, таких рідних для нас — не бить бидлом —
для нас — цей кліп став рідним і очікуваним… я вже писла на сторінках свого журналу що у Львові не лише майорять біло-червоні прапори — у Львові співають разом з Ліпясами і не тільки білоруси — а саме українці…
а чому вас це дивує — … як може дивувати заклик до національного відродження!
Живе Беларусь!
СЛАВА УКРАЇНІ

http://uaoc-ls.com/

ЕНМГ як метод часто вирішує питання диференційної і топічної діагностики нервової системи, підбору адекватної терапії, оцінка динаміки процесу на фоні лікування, прогноз.

При цьому метод дозволяє отримати об’єктивні характеристики функції нервово-м’язового апарату з врахуванням віку хворого, патогенезу і па морфології захворювання і у цьому плані є незамінним.

Основні завдання ЕМГ:
1) оцінка стану м’язової системи;
2)аналіз функції нервового апарату;
3)виявлення змін на рівні нервово-м’язової передачі.

З врахуванням структурної організації виділяють такі рівні ураження нервово-м’язової системи, що піддаються діагностиці:
1) первинно-м’язові;
2) cинаптичні ураження;
3) невральні ураження (ураження терміналів)
• 4)нейрональні.

ЕНМГ дозволяє
• Диференціювати аксонопатії і демієлінізуючі невропатії. В залежності від важкості і динаміки основного ураження аксональна дегенерація характеризується ознаками денервації (виникненням спонтанної активності: потенціалів фібриляцій і позитивних гострих хвиль) або реінервації (збільшенням тривалості і амплітуди потенціалу дії рухових одиниць) а також редукцією інтерференційної кривої.

Але треба врахувати, що ми досліджуємо єдину систему, єдиний організм, зміни якого відображені на різних рівнях.
За способом отримання даних і характеру дослідження в ЕНМГ виділяють наступні методики:
1) сумарна, поверхнева ЕМГ;
2) стимуляційна ЕМГ;
3) голкова ЕМГ,
4) ритмічна стимуляція і визначення надійності нервово-м’язової передачі.
5) Викликані сомато-сенсорні потенціали ВССП (Викликані когнітивні, зорові і слухові потенціали)
6) Визначення симпатичного шкірного потенціалу (діагностика стану вегетативних волокон)
7) Магнітна стимуляція

Основне завдання при проведенні стимуляційної ЕНМГ являється визначення характеру ураження нерва:
• Аксональне, демієлінізуюче,
Змішане, а також розповсюдженість процесу,
• точне місця ураження нерва,
• переважне ураження рухових чи сенсорних волокон.
За розповсюдженістю ураженістю периферичних нервів досліджують на предмет діагнозу «полі невропатії»:
ПНП верхніх кінцівок;
ПНП нижніх кінцівок;
Мононевропатії:
Ураження двох чи трьох нервів (при поєднаних травмах)
• Заключення про об’єм ураження будується на основі дослідження декількох нервів:
1)переважне ураження термінальних закінчень
Переважне ураження дистальних відділів нерва
Переважне ураження проксимальних відділів нерва і корінців
Локальні (вогнищеві) ураження
Змішані мультивогнищеві

Ообливості показів до проведення як стимуляційної так і голкової електроміогрфії, особливості проведення викликанихї сомато-сенсорних потенціалів, та діагностична цінність методики — на моїй сторінці для уточнення і допомоги практичному лікарю.
Основні завдання електронейроміографії (ЕНМГ)
автор заняття: к.м.н. асистент Олексюк-Нехамес А.Г.

Електроміографія – метод діагностики заснований на реєстрації і аналізі біоелектричних потенціалів м’язів і периферичних нервів.
При цьому, в залежності від мети дослідження, оцінюється як мимовільна так викликана шляхом стимуляції активність нейро-м’язового апарату.
Фізіологічною основою ЕМГ, як і інших методів функціональної діагностики являється коливання електричного потенціалу біологічних мембран, мембран м’язових волокон, аксонів, що входять в склад змішаних периферичних нервів.
Серед контингенту поступаючих у неврологічні стаціонари хворих, які потребують діагностики, хворі з ураженням периферійного нейромедіаторного апарату вертеброгенної, травматичної, судинної, інфекційно-алергічної, спадково-дегенеративної природи.

Основна мета електронейроміографії
(Ніколаєв С.Г. 2003-2007, Каманцев В.М. 2008 РАНМ Санкт-Петербург )
Виявлення рівня ураження нервово-мязового ураження
Виявлення топіки ураження
Визначення характеру ураження
Вираження степеня ураження
Встановлення динаміки патологічного процесу

Міжнародна особливість показів проведення ЕНМГ: це тільки встановлення факту ураження периферійної нервової системи, м’язової системи і характеру ураження (вторинного чи перинного, );
Отже, ЕНМГ це комплексна методика яка дозволяє вивчити функціональний стан нервово-мязевої системи.

запис на обстеження проводиться по телефону 0677452596
адреса. м.Львів
приватний кабінет. запис по телефону. уточнення часу і необхідності проведення. Алла Григорівна  Олексюк-Нехамес

http://uaoc-ls.com/2011/11/02/borets-za-nezalezhnist-bilorusi-svyaschennomuchenyk-heorhij-bortnyk/#comment-116

http://uaoc-ls.com/2011/11/09/nestor-litopysets-kyjevo-pecherskyj/#more-1961
спосилання на сайт — головним редакторм і ведучим критиком і дописувачем є протоірей Сергій Горбик (Нехамес)
прошу — загляньте і побачите що вшановуємо память Білоруських мучеників
Білоруський сайт «Білоруськ автокефалія також працює паралельно»

Чин і Честь.

1 листопада 1918 року відбулося те, чого так бракує сучасній українській державі. Було прийнято рішення. Однозначне безкомпромісне, правильне і своєчасне. Сотник Дмитро Вітовський, офіцер легіону Українських Січових Стрільців, усвідомлюючи фактичну смерть імперії Габсбургів, зважаючи на величезну практичну роботу, пророблену поляками, до яких австрійська влада в останні дні свого існування виявляла максимальну прихильність та яким готувалась передати владу на Галичині, віддав наказ роззброїти всі військові формування Австрійської імперії та будь-які інші, які могли б чинити загрозу і перебрати владу до рук Української Національної Ради та Українського Головного Військового Комісаріату шляхом військового перевороту.

…Вітовський прибув до Львова щойно 30 жовтня. Тріщала по швах бабця Австрія і Швейк, уже не бачений і не доописаний Гашеком, мабуть, вертався до рідної Праги минаючи патрулі або умирав від тифу у російському полоні. У Загребі проголошували створення Королівства сербів хорватів і словенців і на щоглах цісарсько-королівського флоту востаннє підіймали прапори Імперії. Мадяр Мікльош Горті – останній адмірал Австрії, віддавав останню ж честь своєму прапору і передавав повноваження та командування флотом хорвату Янку Вуковічу де Подкапельські – капітану першого рангу цісарсько-королівського флоту, командиру лінкора «Вірібус унітус»; віднині – контрадміралу Югославського флоту. Так! Нації стрімко, наче метелики, вилущувались зі своїх потворних лялечок – імперій і йшли в суворий – часом аж занадто суворий – світ. Вітовський знав ситуацію. Він, вояк і бойовий командир, герой боїв на Маківці, чиї підрозділи з боєм, першими вдерлись в окупований Дрогобич і звільнили його від російських військ, бачив політиків – доктринерів, що намагалися шляхом довгих і безплідних переговорів з імперською владою у Відні та її представництвом у Галичині, переконати віддати владу і визнати право українців на свою державу. Кілька тижнів уже тривали безплідні перемовини, а поляки, утворивши в Кракові свою Ліквідаційну комісію, готувалися просто, без усіляких лишніх сантиментів до своїх улюблених господарів з Відня, перебрати владу і поставити увесь світ перед фактом – Галичина є невід’ємною частиною Польщі.

До вечора 30 жовтня Вітовський прийняв рішення: «1 листопада перебрати владу до своїх рук за допомогою зброї». Йому заперечили політики-члени Української Національної Ради, йому закричали про відповідальність і кров, його лякали наслідками. Зблідлий Вітовський скрипнув зубами, — «Якщо цієї ночі не візьмемо Львів, то завтра напевно візьмуть його поляки! Ви цього хочете?» Доктор Кость Левицький – голова Української Національної Ради — втомлено провів рукою по очах, червоних від безсоння. Підвівся у мертвій тиші і мовив: «Дійте, полковнику!».

31 жовтня офіцери-українці провели останні приготування. Власне, особливо готуватись не було потреби – українські вояки давно були готові до виступу за власну державу. Ще з вересня двадцять українців-офіцерів львівського гарнізону створили таємну організацію Центральний військовий комітет, який потім і виріс в Український Головний Військовий Комісаріат. Свідомість простих вояків була на надзвичайно високому рівні – після кількох років війни вони вже уміли не тільки вмерти за Україну, а й — як страшно б це не звучало – і вбивати за неї. Та того ж 31-го числа виявилось, що замість запланованого числа вояків у 2500 чоловік можна розраховувати заледве на 1400 стрільців та 60 старшин. Вітовський кинув фразу: «Тут нема з ким починати. Ми пропали!» Однак, опанував себе – переворот уже був запланований по всій Галичині і Буковині. Шляху назад не було і, у ситуації повної переваги ворожої сторони, Вітовський видав наказ про виступ…

…Я не знаю, скільки важить Рішення. Я не знаю, що має пережити людина у повній свідомості йдучи на майже певну смерть. Я тільки знаю, що більшість офіцерів, які приймали участь у перевороті 1-го листопада 1918 року за кілька годин до виступу склали заповіти. Серед них не було жодного старшого 35-ти років. В основному – двадцятип’яти-тридцятилітні чоловіки.

…Операцію було проведено блискавично і безкровно. З 04.00 ранку до 07.00 ранку українською армією було взято під контроль всі державні установи і військові об’єкти Львова. Було роззброєно всі військові формування тепер уже нелегітимної австрійської армії. Над містом було піднято державний прапор України. До обіду 1-го листопада українці контролювали повністю всю Галичину. Враховуючи тодішні засоби комунікації – це просто неймовірний успіх. Опору українській владі не чинили ніде крім Борислава. Там, у головному нафтоносному районі Галичини і передвоєнної Польщі, поляки, заскочені фактичною появою української держави, підняли бунт. Силами місцевого населення та війська, Бориславську проблему було ліквідовано до 10-го листопада – жорстко і швидко. Провінція радо визнала появу української держави, однак, Львів… Львів став головною проблемою нової держави.

Станом на 1листопада 1918 року у Львові проживало близько 112 тисяч поляків з усього населення біля 200 тис. чоловік. Українців у місті було тільки 27 тисяч. Українських вояків – 1400 чоловік і 60 офіцерів. У той же день, першого листопада, поляки збунтувались. Уже колишні вояки тіє ї ж австрійської армії, що й українці, обивателі, студенти і навіть учні гімназій та шкіл висипали на вулицю і почали стріляти в українців. У поляків не було організованої збройної сили але їх чисельність і ентузіазм дозволив захопити склади зброї і утримувати певні райони міста, перетворивши їх у плацдарми. В українців не було фізичних сил утримувати Львів. Однак, нашим воякам вдавалось контролювати більшу частину Львова. Через кілька днів ситуація стабілізувалась і перевага перейшла на українську сторону. До 18 листопада взагалі здавалось, що Львів остаточно залишиться українським. Фактично, це був один-єдиний польський острівець в українському морі довколишніх земель. Природно, що довго оборонятись він не міг. Допомога Львову могла надійти тільки з Польщі. І вона вже поспішала. Вишколена і екіпірована у Франції для війни з більшовиками армія генерала Галлєра вирушила на допомогу обложеному Львову. Найшвидше, дієва допомога полякам з Польщі до Львова, могла прибути тільки залізницею через місто Перемишль. Усе, що пізніше, ставало неважливим через те, що українці уже практично завершували розгортання своїх військ і могли б дати гідну відсіч окупантам. Розуміючи важливість стратегічного положення Перемишля на березі річки Сян, Вітовський ще 31-го жовтня, до перевороту, віддав наказ знищити мости в Перемишлі. Ця людина уміла передбачати і планувати! Але…

І до сьогодні точно не відомо, чому комісар Перемишля Володимир Загайкевич не виконав наказу полковника Вітовського. Він пропав безвісти 4-го листопада 1918-го року. Мости залишились цілими. Через кілька днів, під тиском переважаючих сил поляків, українці зушені були залишити Перемишль. 21 листопада польська армія, оточила Львів. Наші війська відступили. Однак, це був тільки перший акт воєнної трагедії, яка триватиме до липня 1919 року. Остаточно Західно-Українську народну республіку доб’є вишколена і озброєна у Франції армія генерала Ґаллєра…

Дмитро Вітовський загинув у серпні 1919 року при супроводженні вантажу грошей Української Народної Республіки з Німеччини, де їх друкували. Літак в якому летів полковник розбився під Ратибором, на кордоні з Польщею. Очевидно, Господь вирішив, що цей народ не достойний таких діяльних вождів…

Він любив поезію, він за одну ніч створив Державу, він знав, що Честь – здатність добре здійснити те, до чого ти йшов ціле життя. Здійснити Чин.

У день звершення найважливішого Чину в житті сотень тисяч людей Дмитру Вітовському було тридцять. Було першого листопада 1918 року. Був Львів і синьо-жовтий прапор на його ратуші, і Король Данило повернув собі перлину своєї корони…