Поліомієліт. Полімієлітоподібні захворювання

i-7.jpg

к.м.н. невролог, нейрофізіолог —  Олексюк-Нехамес А.Г.

Визначення “полімієлітоподібні захворювання”.  Терміном полімієлітоподібні захворювання визначають групу гострих інфекційних захворювань, клінічно схожих на поліомієліт, але не пов’язаних ні з одним із трьох типів віруса поліоміліту. (поліомієліт – загальне інфекційне захворювання викликане одним із трьох типів віруса поліомієліта.  Основним клінічним синдромом якого є вялі парези і паралічі обумовлені ураженням рухових клітин в передніх рогах і ядрах рухових черепних нервів стовбура мозку. Виділяють непаралітичні форми поліомієліта – менігеальна і абортивна.

За етіологією група поліомієлітоподібних захворювання неоднорідна.   E.Lennet і співавтори при обстеженні хворих зі спінальними парезами і лабораторними даними що заперечують поліомілітичну етіологію процесу отримали результати, що дозволяють допустити зв’язок цих захворювань з вірусами простого паротита, простого герпеса, аденовірусами, вірусом енцефаліту Сент-Луіс.   Паралітичні захворювання у людей за даними приведеними в літературі пов’язують з таким типами ентеровірусів: Коксакі групи А – типи 4 6 7 9 14. Коксакі групи В типи 2 3 4 5. Ентеровірус 71, ЕСНО тпи 2,4,6,9 ,11 ,\16  Клініко- вірусологічне співставлення показує, що характерна для поліомієліта клінічна картина може бути обумовлена не лише вірусом поліомієліта але іншими нейротропними вірусами і збудниками, зокрема Коксакі А7, ЕСНО 2. ЕСНО 6, ЕСНО 11. Віруси паротита, простого герпеса, еденовірусі ті інші.) Протікання поліомієлітоподібних захворювань. Протікання поліомілітоподібних захворювань як звикло благоприємне, проте спостерігаються важкі форми з грубими паралічами і навіть з летальним кінцем. Поліомієлітоподібні захворювання виникають спорадично. Виключення складають вірус Коксакі А7., з яким пов’язують виникнення невеликих епідемічних спалахів у Великобританії, і ентеровірус 71. З останнім пов’язують важкий спалах паралітичних захворювань з високою летальністю у Болгарії 1975 1978 – захворіли діти до 3 років.Особливості клініки.В більшості випадків ураження нервової системи при поліомілітоподібних захворюваннях виявляється у вигляді легких вялих парезів, що розвиваються без лихоманкової реакції на фоні загального задовільного стану дитини та нормального складу ліквору. Відновлення рухової функції як правило виникає на протязі 2-4 тижнів, відбувакється повністю. Найтяжче протікали паралітичні захворювання ентеровірусної етіології у Болгарії. Із 149 випадків 52 протікали з клінікою спінальної форми, 68 випадків -бульбарної, і бульбоспіннальної, 29 понтинної. Ураження нервової системи за клінічними проявами і частоті залишкових явищ не відрізнялося від понтинних форм гострого поліомієліта. Звертала увагу на себе важкість протікання висока летальність і поява бульбоспінальних форм. Класифікація поліомієлітоподібних захворювань.Розрізняють менінгеальну, спінальну, стовбурову (частіше понтинну форму) і полірадикулоневритичну форму). На фоні загально задовільного стану виникають рухові розлади, більше виражені в проксимальних сегментах кінцівок. Параліч розвивається рідко. Частіше розвиваються перехідні парези, зміна ходи, накульгування, гіпотрофія мязів і гіпотонія уражених мязів, зниження та випадіння глибоких рефлексів. Основним проявом стовбурової форми поліомієлітоподібних захворювань є периферійний парез мімічних м’язів; Бульбарні розлади розвиваються рідко; В цереброспінальній рідині виявляються невисокий змішаний нейтрофільно-лімфоцитарний цитоз ( 50-200 клітин в 1 мкл). І помірне підвищення рівня білку (0,49-0,66 г\л). Вміст цукру підвищений до 0,8-0,9 г\л. В діагностиці велике значення мають результати вірусологічного дослідження і епідеміологічні дані. лікування. Назначають гама-глобулін, вітамін С, десенсибілізуючі препарати, (дімедрол, піпольфен, супрастин, препарати кальцію). Дегідратуючі середники та антипіретики ноотропи. Оскільки віруси КОКСАКІ і ЕСНО в своєму складі містять РНК в якості генетичного носія інформації застосовують рибонуклеазу 30 мг розчиняють в ізотонічному розчині хлорида натрія або 0, 25% розчину новокаїну водять внутрішньомязево 5-6 разів в добу протягом 10-14 днів.

Дякую за увагу

 

Порушення вищих кіркових функцій

df004_chelovek-0001

автор:  канд.мед. наук Олексюк-Нехамес А.Г.

Кора. – будова кори, мозкова кора і її біла речовина складають саму велику частину кінцевого мозку. Кора вистилає зовнішню поверхню великого мозку і на подібність плаща покриває всю білу речовину. В корі знаходяться тіла нейронів і дендритів і аксонів, тоді як біла речовина складається із мієлінізованих аксонів. Внутрішня поверхня білої речовини це стінки шлуночків. Внутрішня будова кори: Товщина сірої смужки кори майже однакова на всьому протязі (приблизно 4 мм).  Вона небагато товстіше на вершині звивин ніж в глибині борозд. Стара (древня) кора гіпокампа відрізняється завитком тонкої кори, що утворює Амонії ріг. Самою товстою приблизно в 5 мм товщини є рухова кора передньої центральної звивини. Вона менше відмежована від білої речовини у порівняні з рештою частини кори, оскільки тут є велика кількість нейронів в так званому сьомому шарі, які входять в білу речовину. Поряд розміщена сенсорна кора – задньої центральної звивини, яка поряд з шпорною бороздою являється самою тонкою (товщина її не перевищує 1,5 мм).  Мозкова кора розділена на численні поля у відповідності з різницею в архітектоніки тканинних частин: нейронів, мієлінових волокон і кровоносних судин. Тому говорять про цитоархітектоніку, мієлоархітектоніку і ангіархітектоніку. В останні роки заговорили про гістохімічні дослідження Фриде – хіміоархітектоніка. Відомості про цитоархітектоніку ми зобов’язані Бродману, Кемпбелу, О. Фехту, фон Економо, Коскинасу, Бонину. Піонером по вивченню архітектоніки був Р.А. Пфайфер. В цілому кора складається з рівновеликих пірамідних і подвійних пірамідних клітинах. Переважно кора містить клітини двох видів: (1) пірамідні і веретеноподібні клітини що є центр обіжними і еферентними і (2) гранулярні клітини що отримують аферентні центр обіжні імпульси. Аферентні волокна виходять з таламуса у вигляді проекційних волокон і інших ділянок кори у вигляді проекційних волокон і закінчуються на гранулярних клітинах другого і четвертого шару кори. Еферентні волокна показані червоним кольором. Одні аксони пірамідних клітин п’ятого шару ідуть через внутрішню капсулу до таламуса, полосатого тіла ядер стовбура мозку і спинного мозку, інші являються асоціативними і комісуральними волокнами і пов’язані з іншими кірковими областями. В первинних сенсорних полях що отримують імпульси від пропріоцепторів органів чуттів (зір слух) гранулярні клітини переважають над пірамідними. Тому говорять про гранулярну кору. Навпаки, коли пірамідні клітини переважають над гранулярними в рухових полях , тому по такій причині називаються агранулярною корою. Наприклад, чутливі поля Бродмана 3,1,2, 41 і 17 (зорова кора) являються зразками гранулярної кори або конікортекса, тоді як типовими агранулярними полями є поля 4 і 6. Було прийнять багато спроб повязати різні функції мозку з різними цитоархітектонічними полями, проте встановлено обслуговування рухових функцій полями 4 і 6 і сенсорний характер (первинні центри пропріорецепції слуха і зору ) поля 3, 1,2, 41 і 17. Отже проекційні волокна – біла речовина мозку схожа на переплетення проводів які з’єднують кору і підкіркові центри (проекційні волокна) кіркові області в межах одної півкулі – асоціативні волокна і центри між двома півкулями (комісуральні волокна). Проекційні волокна – еферентні цетробіжні входять в внутрішню капсулу і є волокнами кірковоядерного кірковоспінального кірковомостового шляхів, а також пучків що сполучають кору з зоровим бугром полосатим тілом, ретикулярною формацією, чорною субстанцією, субталамічним ядром.  Асоціативні волокна – ці волокна скаладють основу білої речовини. Вони сполучують як далекі так і близькі кіркові області. Тобто всі функціонально значимі кіркові області можуть тісно взаємодіяти дозволяючи мозковій корі виконувати інтегративні функції.  Великі тотальні зв’язки між окремими кірковими областями служать поясненням того факту що втрата мозкової функції внаслідок вогнищевого пошкодження не завжди постійні. Тобто деякі волокна залишаються інтактними і можуть відновити частину втрачених функцій після певних вправ і протягом певного проміжку часу.  Варто зазначити що елекроенцефалографія принесла значні успіхи в напрямку вивчення кори. Були виявлені природні експериментальні подразнення рецепторів таких як очі  і вуха викликають регістрова ні зміни потенціалів мозкової кори. Такі викликані потенціали дозволили доволі точно локалізувати отримані стимули області мозкової кори. Викликані потенціали були записані не лише з кори, але і з глибиних структур мозку з допомогою вживленних електродів.  на сьогодні можна з впевненістю сказати що цитоархітектонічні поля 3,2,1,  складають первинну сомато- сенсорну область і 17 поле отримує зорові імпульси 41 поле – слухові стимули і 43 поле – смакові відчуття. Крім того встановлено що стимули поступають з декількох первинних проекційних областів кори в строго визначеному порядку (соматотопічно, ретинотопічно, тонопопічно).  Входження стереотаксичних методи операцій продвинули наші знання. Цей метод дозволив подразнювати любі глибинні структури мозку і записувати викликані потенціали окремих груп нейронів з допомогою вживлених електродів.  Психохірургічні реакції лоботомія, лейкотомія цингулотомія у хворих з деякими психічними розладами (шизофренії невроз нав’язливих станів) дозволили оцінити значення передньої лобної долі (пре фронтальна область) для деяких поведінкових реакцій.  За останні роки електронна мікроскопія флюорисцентна мікроскопія і гістохімія дозволили зрозуміти структури метаболізм і функціонування нейронів. Важливим виявилося вживлення мікроелектродів для запису потенціалів окремих нервових волокон і нейронів. Цей метод доповнений декількома методиками дозволяє картувати кору головного мозку.  Колись скептично відносилися до цитоархітектонічніх полів структури Бродмана Економо і інших. Сьогодні передбачене число полів по Хубею І Візелю (1977) дійсно лежить в межах від 50 – до 100.  Первинна сомато-сенсорна кора приблизно відповідає пост центральній звивині і сатині пре центральної звивини. Ураження цієї ділянки викликає значне зниження больової температурної, прессорної і тактильної чутливості і втрату дискримінаційного почуття.  Первинно зорова кора – простягається з обох сторін вздовж шпорної борозди на медіальну поверхню потиличної долі і розповсюджується на конвекситальну поверхню потиличного полюса. Ураження 17 поля – викликає геміанопсію з протилежного боку. Якщо уражається кора верхнього краю шпорної борозди геміанопсія обмежена тільки квадрантами зорового поля. Двосторонній інфаркт всієї первинної зорової кори внаслідок наприклад часової зупинки серця викликає кіркову сліпоту.  Первинно слухова кора – відповідає полю 41 і займає поперечні звивини Геля що відносять до вискової долі і заховані до сільвієвої щілини. Одностороннє ураження бокової петлі викликає лише незначне ураження слуху, більше помітне на протилежній стороні. Одностороннє руйнування слухової кори викликає зниженя сприйняття направлення слуху.  Первинно вестибулярна кора – на основі вивчення викликаних потенціалів знайдено, що місцем первинної вестибулярної кори вважається нижня частина пост центральної звивини дозаду від сомато-сенсорної ділянки голови. Шляхи що з’єднують вестибулярний апарат з корою ще не виявлені.  Лобна доля включає в себе всі коркові території до попереду від центральної борозди – отже первинну соматомоторну кору пре центральної звивини поле 4, Пре- моторні зони поля 6α,6β і пре фронтальні зони зони 9,10,11, 12, 45,46, 47 і мовноруховий апарат – поле 44.  Слабі подразнення поля 4 викликають скорочення контр латеральної мускулатури. Руйнування поля 4 викликає в’ялий параліч у відповідній ділянці тіла. Якщо уражене і прилягаюче прометорне поле (поле 6), то руйнуються екстрапірамідні волокна і в результаті виникає спастичний параліч. При ураженні поля 4 вслід за розвитком паралічу починається деяке відновлення рухів в кінцівках за виключенням самих дистальних їх відділів — там параліч має стійку форму.  Премоторні ділянки поле —  Пре-моторні зони поля 6α,6β і 8 являються кірковими центрами екстрапірамідної системи.  Первинна рухова область — премоторна кора і мозочок взаємозв’язані з допомогою системи зворотнього зв’язку , що складається із лобномостомозочкового шляху, зубчастого ядра таламуса, і рухової кори. Ось ому ураження пре моторної кори викликають порушення рівноваги і схильність до падіння. Пре моторна кора в нормі подавляє спінальний рефлекс на розтягнення. Подразнення поля 8 або 6 викликає приступоподібні повтори очей голови і тулуба в протилежний бік (адверсивні приступи).  Ураження поля 4 премоторної кори, допереду від області руки викликає втрату накопичених рухових неграм для руки і внаслідок цього втрату тонких і складних рухів. Така рухова апраксія може привести до аграфії .  Мовнорухова кора (зона  Брока) пошкодженя лівого поля 44 у правші викликає моторну афазію. Хворий розуміє звернену до нього мову проте сам говорити не може через відсутність моторних мовнорухових енграм.  При ізольованому ураженні кори поля 4 розвивається кіркова моторна афазія.  При перериванні волокон що сполучають 44 поле з руховою що забезпечує вокалізацію корою , виникає підкіркова моторна афазія або чисто моторна афазія, або як назвав її Брок  — афемія.   Дякую за увагу Continue reading

Нейросифіліс (особливості протікання клініка)

258334

К .м.н. невролог, нейрофізілог  Олексюк-Нехамес А.Г.

Сифіліс інфекційне захворювання викликане блідою трепонемою передається статевим шляхом, з хронічним рецедивуючим перебігом і характерною періодичністю клінічних симптомів, здатне уражати всі органи і системи включаючим нервову. Джерело зараження людина. Класифікація – сифіліс первинний (серопозитивний серонегативни). Сифіліс вторинний (свіжий рецедивуючий латентний). Сифіліс третинний активний скритий. Сифіліс вроджений ранній пізній латентний. вступ. Нейросифіліс розвивається в результаті проникнення в центральну нервову систему  збудника захворювання  — бліда трепонема. Декілька десятків назад сифілітичне ураження ЦНс зустрічалося часто. На сучасному етапі в результаті розробки ефективних методів лікування  сифілісу і різкого зниження захворюваності , А також через рідкісне ураження нервової системи нейросифіліс втратив своє практичне значення. Проте на сучасному етапі  нейрсифіліс рідко зустрічається в парктиці загалної і судової психіатрії більше ніж  в неврологічній практиці. Ураження нервової сиситеми блідою спірохетою або продуктами її життєдіяльності. Попередньо, давніше головного причиною сифіілісу нервової системи вважалося відстунє або недостатнє попереднє лікування. Сучасний сифіліс характеризується ростом числа стертих аитипових та малосимптомних серорезистентних і ранніх латентних форм. Перечисленні особливості являються наслідком зміненої реактивності організму і еволюцією патогенних властивостей блідої спіррохети , що втратила в значній ступені свою невротропність.  Continue reading

Гангліоніт

cropped-diagnostica1.jpg

автор: канд.мед.наук. невролог Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

визначення (ganglionitis; анат. ganglion нервовий вузол +-itis) — ураження симпатичного нервового вузла. У процес може утягуватися кілька вузлів симпатичного стовбура — полігангліонит, трунцит.  Можливе сполучення ураження симпатичних нервових вузлів і периферичних нервів (гангліоневрит), симпатичних нервових вузлів і корінців спинного мозку гангліорадикуліт). Гангліоніт.Ураження окремих вузлів симпатичного стовбура проявляється вазомоторними, секреторними, піломоторними і тро­фічними розладами у відповідних зонах, порушенням функції вну­трішніх органів, зниженням больової чутливості, явищами гіперпа-тії, зниженням сухожильних рефлексів, емоціональними роз­ладами. Ураження верхнього шийного симпатичного вузла проявляється синдромом Бернара — Горнера, порушенням потовиділення на від­повідній половині обличчя, розширенням судин шкіри лиця і кон’юнктиви, підвищенням температури шкіри в даній зоні, пониженням внутрішньоочного тиску, афонією і хрипінням через пору­шення тонусу м’язів гортані, зміною ЕЕГ на боці ураження. По­дразнення цього вузла нерідко симулює гіперфункцію щитовидної залози. Ураження зірчастого вузла проявляється болем у відповідній половині грудної клітки (у вигляді «напівкуртки»), що віддає в руку і симулює приступ стенокардії. Поряд з ураженням вузлів симпатичного стовбура спостерігає­ться ураження  вузлів,  в  склад яких  входять клітини  і волокна симпатичних, парасимпатичних і соматичних волокон, частіше це крилопіднебінний і колінчастий вузли.Невралгія крилопіднебінного вузла (синдром Слюдера) проявляється приступами болю, що супроводжується вегетативними розладами. Біль локалізується в ділянці ока, носа, верхньої щеле­пи і зубів. Вегетативні розлади проявляються гіперемією кон’юнк­тиви, Continue reading

Вегетативні прояви поліневропатій (класифікації, діагностичні тести)

f20120407071900-imag0022Автор : к.мед.н. невролог  Олексюк-Нехамес А.Г. 

Поліневропатії з вираженими вегетативними проявами (класифікація). Ідіопатичні поліневропатії. Гострі дизімунні вегетативні невропатії. Гостра пандизавтономія. Гостра холінергічна вегетативна невропатія. Вегетативна невропатія при синдромі Гійена-Барре. Хронічна ідіопатична вегетативна невропатія. Холінергічна (пов’язана з антитілами до холінорецепторів вегетативних гангліїв). Адренергічна Хронічний ідіопатичний ангідроз. Метаболічні поліневропатії. Діабетична поліневропатія. Уремічна поліневропатія. Поліневропатія при первинному системному амілоїдозі. Печінкова поліневропатія. Поліневропатія при хронічних захворюваннях легень. Тіамін-дефіцитна поліневропатія. Токсична поліневропатія. Алкогольна поліневропатія. Поліневропатія при лікарських інтоксикаціях (вінкристин, цисплатин, аміодарон). Поліневропатія  при отруєнні металами (таліем мишьяком і ртуттю). Інфекційні поліневропатії, Дифтерійна поліневропатія. Поліневропатія повязана з ВІЧ інфекцією . лепра. Поліневропатія при кліщевому борреліозі Поліневропатія при злоякісних новоутворах: Паранеопластична дизавтономія Ентерична невропатія(псевдоілеус) Вегетативна невропатія при синдромі Ітона-Ламберта. Поліневропатії при системних захворюваннях. Поліневропатія при дифузних хворобах сполучної тканини (ревматоїдної артриті, СЧВ, синдромі Шегрена, системній склеродермії) Поліневропатії при запальних захворюваннях кишківника (хворобі Крона, виразковому коліті). Спадкові поліневропатії. Порфірія. Сімейна амілодна невропатія. Спадкові сенсорно-вегетативні невропатії. Невропатія повязана з недостатністю дофамін-бета гідроксилаза. Хвороба ФабріДослідження вегетативних функцій. Для оцінки серцево-судинних проявів вегетативної поліневропатії застосовують пять сандартнів тестів, запропонованих G J Ewing 1985.  деякі з тестів огсновані на дослідженні функцій динаміки ЧСС в процесі виконання специфічних функцій (глибокий вдох і видох, проба Вальсальви) або зміна положення тіла і  в основному оцінюють функцію парасимпатичної системи. Другі тести засновані на оцінці зміни рівня артеріального тиску (при вставанні або форсуванні стискання кисті в кулак) і переважно оцінюють стан симпатичної іннервації. Варто відмітити що ці уявлення спрощення, так як зокрема зміни ЧСС при Прийомі Вальсальви, опосередковані і симпатичною нервовою системою.  Зміна ЧСС при прийомі Вальсальви.В нормі при виконанні прийомі Вальсальви (глибокий вдох з натужуванням) артеріальний тиск знижується а ЧСС підвищується. Зразу після проведення проби артеріальний тиск підвищується у порівняні з вихідним рівнем, а ЧСС падає.Проба варто проводити в стандартних умовах (тиск в дихальних шляхах 40 мм рт ст повинно підтримуватися протягом 15 секунд.) Результати теста виражаються.в формі коефіцієнта Вальсальви – співвідношення між самим довгим – і коротким інтервалом R-R.Зміна систолічного тиску при вставанні із полежанні лежачи.При вегетативній поліневропатії з порушенням симпатичної іннервації вставання з положенні лежачи супроводжується значним зниженням артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія розвивається головним чином, внаслідок симпатичної денервації і відсутності вазоконстикції судин нижніх кінцівок, в меншої ступені – черевної артерії.Зміна діастолічного тиску при тривалому стисканні руки в кулак.Тривалість скорочення мязів руки в нормі викликає підвищення ЧСС і артеріального тиску. Але при симпатичній денервації подібний ефект зникає. В ході теста досліджуваний стискає кулак з силою , що складає 30% від максимального мязового скорчення, визначеного з допомогою. динамометра, протягом 3-5 хвилин. Відсутність підвищеного діастолічного тиску АД – показник порушення симпатичної іннервації серця.Зміна ЧСС в залежності від фази дихання.У здорових осіб ЧСС міняється відповідно фазі дихання. Вона зростає на вдосі і знижується на видосі (дихальна аритмія), що опосередковано регулюється парасимпатичними впливами. При вегетатвній поліневропатії дихальна аритмія ослабляється чи зникає.Проведення тестів протипоказано при важкому порушенні серцевого ритму, особливо при синдромі слабості синусового  ритму та частих екстрасистолах. У хворих з артеріальною гіпертензією а також тяжкою діабетичної ретинопатії ( в звязку з підвищеним ризиком геморагічним ускладненням). Варто уникати проведення тесту з тривалим стисканням руки в кулак.

Нейроревматизм

Безимени-1

автор: к.м.н., невролог, Олексюк-Нехамес Алла Григорівна. (olekalla@gmail.com)

Історія (Вступ).В минулі десятиліття, коли захворюваність ревматизмом була висока і відсутні були сучасні методи нейровізуалізації, з ревматизмом повязували багато варіантів неврологічних проявів, що виникали і різні вікових групах. Але в останні роки нейроревматизи зустрічається досить рідко, обмежуючись, окрім інших, головним проявом – синдромом — “мала хорея”. Друге найчастіше неврологічне ускладнення ревматизму являється емболічний інсульт, причиною виникненням якого часто стає вада розвитку серця або порушення ритму  наслідки перенесеного ревмокардиту. Ревматичний енцефаліт. Патогенез.Патогенетичним субстратом клініки нейроревматизму є картина ревматичного васкуліту (колагенова деструкція), яка в одних випадках приводить до ураження судин (тромбоз, крововилив тощо), а у інших – до розвитку розлитого запального процесу у вигляді більш або менш гострого енцефаліту чи менінгоенцефаліту.Основні патоморфологічні аспекти нейроревматизму. Колагенова деструкція складається з двох процесів: ексудації плазми і біохімічних змін в самому колагені. Наступний розпад самого колагену і звільнення мукополісахаридів, що призводить до наступної підвищеної проникності і гідратації тканини.Основні патоморфологічні аспекти нейроревматизму.Відбувається збільшення маси колагенових волокон, проліферація клітин ендотелію, звуження просвіт судин, виникають гемодинамічні розлади з їх морфологічними змінами, а також зниження тонусу судинної стінки.Діагностика ревматичного захворювання — має значення (збір анамнезу) деякі аспекти —Значною допомогою при діагностиці є ревматичний анамнез хворого: часті ангіни, тонзиліти, ревматичні атаки, алергічна активність. І об’єктивно демонстративний дефект у вигляді стенозуючого ураження стулок лівого шлуночка, наявність ендокардиту. Велике значення має вік хворого, тривалість ревматичного процесу. Сучасний погляд на патогенез нейроревматизму.Як і інші прояви ревматизму, мала хорея (МХ) виникає вслід за субклінічною інфекцією верхніх дихальних шляхів, викликаною гемолітичним стрептококом групи А, але пов’язана вона не лише церебральним васкулітом, але і з утворенням антинейрональних анититіл, що безпосередньо взаємодіють з антигенами базальних гангліїв.Сучасний погляд на патогенез нейроревматизму.З цими ж антигенами, що порушували функціонування підкірково-лобно нейронних кругів, пов’язують розвиток психічних процесів, що “супроводжують малу хорею”.  Особливість “малої хореї”.Особливість МХ що відрізняє її від інших провів ревматизму , є така що вона виникає через декілька місяців після гострого приступу ревматизму.Тому на момент захворювання у більшості хворих важко виявити ознаки стрептококової інфекції чи інших синдромів ревматизму (“проста” хорея).Діагностичні критерії . абораторні показники)Діагностиці ревматичного захворювання допомагають високі показники ШОЕ, лейкоцитоз крові, тривалий субфібрилітет, (хоча ці зміни характерні не тільки ревматичному енцефаліту).Сьогодні, на сучасному етапі діагностичною підтримкою є виявлення диспротеінемії, (менше 50%) і наростання глобулінів зі зниженням альбуміно-глобулінового коефіцієнту до показників нижче 1,виявлення С-реактивного білку, антистрептококових антитіл.  зміни в імунологічних показниках (циркулюючі імунні комплекси, імуноглобуліни G, A, M)Діагностичні критерії №2 диспротеінемії.Біохімічні і імунологічні порушення при ревматичному ураженні нервової системи супроводжуються диспротеінемією (зменшення кількості альбумінів, підвищення рівня глобулінів з переважанням α1-, α2- і γ – глобулінів) поява С-реактивного протеїну (С-рп), підвищення вмісту мукопротеінів в сиворотці крові титру антистрептокінази, антигіалуронідази, антистрептолізину (АСЛО).діагностика.Оскільки “мала хорея” зустрічається досить рідко необхідно виключити інші захворювання, зокрема: гепатолентикулярну дегенерацію, системну червону вовчанку, нейросифіліс, тиретоксикоз, антифосфоліпідний синдром, гіпокальціємію, гіпомагнезеємію, гіпокаліємію., пухлини мозку, енцефаліти, гематоми, токсоплазмоз, інсульти.Диф. Діагностика та практичні аспекти.Враховуючи диференціальну діагностику необхідно провести КТ,  МРТ, методи дослідження функціонального стану щитовидної залози, церулоплазміну.Енцефалітна форма нейроревматизму (патогенетичні зміни)Патологоанатомічно основним типом ураження головного мозку є периваскулярний та перицелюлярний набряк і дистрофія нервових клітин головного мозку.Клінічні форми нейроревматизму.Хронічний ревматичний менінгоенцефаліт може перебігати у вигляді хореїформного синдрому,синдрому паркінсонізму, торсійної дистонії,енцефаліту з епілептиформними нападами, різних діенцефальних синдромів,енцефаліту що має картину хронічного ревматичного психозу. Continue reading

Значення біохімічних аналізів для діагностики цереброваскулярних захворювань

nerv_left1f(Проблема атеросклерозу та її значення для прогнозу цереброваскулярної патології) к.мед.н. невролог нейрофізіолог Олексюк-Нехамес А.Г. (olekalla@gmail.com)
Зараз майже кожен знає, що серцево-судинні захворю­ван­ня є найбільш частою причи­ною інвалідності й смертей у найпродуктивнішому віці лю­ди­ни. В основі цих хвороб ле­жить ушкодження стінок крово­нос­них судин атеросклерозом.Люди, які мають уражені ате­ро­склерозом судини, страж­да­ють від болей за грудиною – стенокардією, що може за­кін­читись інфарктом міокарду. В інших людей можуть бути ура­жені судини головного мозку, що може призвести до інсульту.
Буває і ураження судин ніг. Тоді людина страждає від нестерп­них болей в ногах при ходьбі.Зараз майже кожен знає, що серцево-судинні захворю­ван­ня є найбільш частою причи­ною інвалідності й смертей у найпродуктивнішому віці лю­ди­ни. В основі цих хвороб ле­жить ушкодження стінок крово­нос­них судин атеросклерозом.Люди, які мають уражені ате­ро­склерозом судини, страж­да­ють від болей за грудиною – стенокардією, що може за­кін­читись інфарктом міокарду. В інших людей можуть бути ура­жені судини головного мозку, що може призвести до інсульту. Буває і ураження судин ніг. Continue reading

Спадкові невропатії, особливості класифікації, клініки, етіології, патогенезу

Безимени-1Автор : к.мед.н. невропатолог Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

Спадкові моторні і сенсорні невропатії.Елекрофізіологічні дослідження і біопсія нервів дозволяє диференціювати декілька варіантів спадкових моторних та сенсорних невропатій як з домінантним і з рецесивним типом успадкування.Виділяють 7 типів спадкових моторних та сенсорних поліневропатій.Класифікація спадкових моторно-сенсорних невропатій. Порівняльна характеристика основних типів спадкових моторно-сенсорних невропатій. Класифікація спадкових поліневропатій. Виділяють наступні форми спадкових невропатій: спадкові моторно-сенсорні невропатії 2.Спадкові сенсорно-вегетативні невропатії 3.Сімейні амілоїдні поліневропатії 4.Інші спадкові поліневропатії — (адреномієлоневропатії, хвороба Фабрі, танжерська хвороба, сімейна гігантська аксональна невропатія, невропатія повязана з множиними ендогенними пухлинами 2В типу) В МКХ -10 спадкові поліневропатії представлені в рубриці G 60  і Е85 (спадкові ідіопатичні невропатії). До групи спадкових моторних і сенсорних невропатій відносять: 1.Хвороба Шарко-Марі-Тута 2.Хвороба Дежеріна-Сотта 3.Спадкова моторна і сенсорна невропатія І- VII типу (невральна аміотрофія) 4.Гіпертрофічна невропатія у дітей 5.Перонеальна мязева атрофія(аксональний тип) гіпетрофічний тип і 6.синдром Руссі-Леві Хвороба Шарко-Марі-Тута – демієлінізуючий варіант з вираженим дистальним тетрапарезом і амітрофією , з повільним протіканням і прогресуваннням.  Continue reading

ХВОРОБА КРЕЙТЦФЕЛЬДА-ЯКОБА

modelcell.jpg

канд.мед. наук, невролог Олексюк-Нехамес Алла Григорівна (olekalla@gmail.com) продовження теми: «пріонові хвороби»

Хвороба Крейтцфельда-Якоба (ХКЯ) являє собою підгостру енцефалопатію, яка характеризується повільною прогресуючою загибеллю нейронів. Хвороба виявляється в основному в дорослих і характеризується швидким розвитком деменції, яка супроводжується пірамідальними та екстрапірамідальними симптомами. Захворювання є спорадичним і зустрічається з частотою 1:1000000; рідше зустрічаються родинні та ятрогенні випадки захворювання. У 1968 році була доведена трансмісивна (інфекційна) природа цієї недуги у приматів.Зараження відбувається при вживанні в їжу м’яса корів, хворих на аналогічне захворювання. Випадки передачі від людини до людини були описані при імплантації внутрішньочерепних електродів, пересадці рогівки і, найчастіше, при введенні гормонів росту, екстрагованих з гіпофізу людини. Патоморфологія головного мозку. У мозкові уражених найчастіше спостерігається дифузна атрофія кори головного мозку з губкоподібними змінами, особливо в неокортексу, і поширеною дистрофією нейронів. На розрізі видно вогнища розм’якшення речовини мозку, інколи у вигляді порожнин, заповнених тьмяним сірувато-рожевим кашоподібним вмістом.  Мікроскопічно виявляється зменшення кількості нейронів і реактивна проліферація астроцитів. У відростках нейронів і астроцитів виявляються численні маленькі вакуолі, внаслідок чого появився термін “губчастий енцефаліт”. При даному захворюванні в тканині мозку не виявляються ознаки запальної відповіді. Хвороба Крейтцфельда-Якоба представлена трьома класичними формами: —         спорадична форма (85-90% всіх випадків); —         родинна форма (10-15%);—         ятрогенна форма (% ще остаточно не встановлений). Вивчення генотипу цих хворих показало, що обидва вони гомозиготи з кодоном 129 гена пріонового білка PrP таким, як в більшості спорадичних або ятрогенних форм хвороби Крейтцфельда-Якоба. Ця група хворих відрізнялася за своїми клінічними симптоми від хворих на спорадичну форму ХКЯ. Після експерименту на мишах на підставі аналізу тривалості інкубаційного періоду і характеру анатомічних пошкоджень, які спостерігаються, висловлене припущення, що всі ці випадки від одного родоначальника пріонів, за своєю природою відповідають пріону лихоманки овець. Автори статей дійшли висновку, що незвичайний варіант хвороби Крейтцфельда-Якоба, який спостерігався ними, уражає більш-менш молодий вік, що ймовірно пов’язано з новим чинником ризику. І таким фактором, можливо, є пріонова хвороба корів (СЕК – спонгіозна енцефалопатія корів). У 1996 році було запропоновано виділити нову форму цієї хвороби і позначити її як “атиповий варіант” хвороби Крейтцфельда-Якоба. Клінічні симптоми “нової атипової форми” хвороби Крейтцфельда-Якоба (nv-CJD) ближчі до хвороби Куру і ятрогенних форм ХКЯ. У цих хворих відзначено виражене домінування атаксії над деменцією і велику кількість пріонових амілоїдних бляшок з PrP в біопсійному матеріалі головного мозку. Крім того, за пропозицією британських дослідників, на сьогодні виділена ще одна форма, так звана “нова атипова форма” хвороби Крейтцфельда-Якоба (nv-CJD).  Спорадична форма хвороби Крейтцфельда-Якоба відноситься до числа рідкісних захворювань.Вона поширена на всіх континентах. Середній рівень зареєстрованої захворюваності у світі ХКЯ складає біля 0.5-1.0 на 1 млн. мешканців. ХКЯ зустрічається у різних вікових групах – від 17 до 82 років, залежно від форми хвороби. Діапазон тривалості перебігу недуги коливається від декількох тижнів до восьми років. Однак, середня тривалість життя від початку хвороби — шість місяців.  Ятрогенні форми є наслідком нейрохірургічного зараження через недостатньо знезаражений хірургічний інструментарій або електроди при трансплантації рогівки, твердої мозкової оболонки або при лікуванні дериватами гіпофізу людини (гормони росту і гонадотропіни). Інкубаційний період ятрогенної та інших форм ХКЯ залежить від дуже багатьох факторів: від методу і воріт надходження інфекту до організму, його фенотипу, дози інфекту, від генотипу реципієнта. В тих випадках, коли проникнення агента відбувалося безпосередньо в центральну нервову систему, інкубаційний період складав від 10 до 30 місяців, і першою ознакою у клініці була деменція. У той час, коли інфекція надходила до організму з периферії, наприклад, при введенні гормонів росту або гонадотропінів, інкубаційний період збільшувався до 5 років і більше, досягаючи інколи 35 років. Ці хворі страждали винятково мозочковою атаксією. “Атипові форми” хвороби Крейтцфельда-Якоба. 6 квітня 1996 року в журналі “The Lancet” були опубліковані дві наукові статті, які відразу привернули увагу не тільки вчених, але і широкої громадськості. В одній з них подані два випадки розвитку хвороби Крейтцфельда-Якоба з незвичайною клінічною картиною у двох молодих людей. Бляшки моноцентричні, такі, як при хворобі Куру, але вони оточені характерною спонгіозною зоною. Час розвитку хвороби від моменту перших клінічних проявів до їхнього завершення складає біля 12 місяців. Специфічного лікування не існує, і хвороба має 100% летальність.

Continue reading

Пріонові захворювання

0004-006-Nejron.jpg

канд.мед. наук, невролог  Олексюк-Нехамес Алла Григорівна (olekalla@gmail.com)

Актуальність пріонових інфекцій значно зросла в 90-х роках ХХ століття на фоні виникнення епізоотії пріонового захворювання серед великої рогатої худоби в Англії, та інших країнах Європи, яка в цей час набуває все більшої значущості. Із даною епізоотією пов’язують розвиток «нового варіанту» хвороби Крейтцфельда-Якоба cеред людей, що вживали в їжу інфіковану яловичину (L.Hoinville, J.W.; Wilesmith, 1995).В останній час спостерігається тенденція до зростання захворюваності і реєстрація випадків пріонових захворювань у більшості країн світу (А.А.Воробьёв, 1997; В.Г.Шлопов, 1998, 2000).Велику тривогу викликають випадки ятрогенного інфікування людей в результаті застосування лікарських препаратів (гормону росту, гонадотропіну), які були виготовлені із тваринної сировини і з органів людей, крім того, — при пересадці твердої мозкової оболонки, рогівки, при використанні недостатньо знезараженого хірургічного інструментарію.Подальше вивчення особливостей пріонових інфекцій має об’єктивні труднощі, що в значній мірі пов’язано із складністю лабораторної діагностики цих захворювань, відсутністю специфічних імунологічних тестів, та здебільшого постмортальною верифікацією діагнозу на підставі результатів гістологічних досліджень головного мозку. В теперішній час епідеміологічний нагляд за пріоновими хворобами офіційно ще не введений в більшості країн світу. Але, згідно рекомендацій ВООЗ кожний окремий випадок пріонового захворювання в світі підлягає обов’язковій реєстрації, як особливо небезпечна інфекція (ВОЗ, 1992). Поширення міжнародних зв’язків України створює умови для можливого імпорту в країну харчових продуктів, лікарських препаратів, контамінованих пріонами та міграції інфікованого населення. Необхідність створення діючої державної системи епідеміологічного нагляду за пріоновими інфекціями безсумнівна, що вже достатньо обґрунтовано (К.М.Синяк, О.М.Вернер, 2000; А.Ф.Фролов, 2000; Е.І.Федоров, Т.І.Коваль, 2000) , і відповідає завданням, регламентованим урядовими документами (Постанова Кабінету Міністрів України №179 від 28.02.2001 р.).Одним з видатних наукових досягнень ХХ сторіччя в області біології і медицини стало відкриття у 1982 році американським молекулярним біологом, професором Стенлі Прюзинером нового типу інфекційних агентів – пріонів.Це не просто важливий етап в розвитку молекулярної біології. Це нова ера розвитку біології і медицини, оскільки виявлений принципово новий тип інфекційних захворювань, який відрізняється своєю природою виникнення і розвитку.За ступенем складності своєї будови пріони відносяться до найбільш простих з відомих на сьогодні інфекційних агентів. Визначення пріон-асоційонавих захворювань.Під пріон-асоційованими захворюваннями сьогодні прийнято розглядати генетично- і/або інфекційно-обумовлену групу хронічних (під-гострих), прогресуючих, фатальних синдромів, що характеризуються ураженням центральної нервової системи, м’язової, лімфоїдної, та, ймо-вірно, інших тканин, причиною яких є різні па- тологічні ізоформи пріонів [5]. Найвідомішими на сьогодні з них є: — пріон-асоційовані спонгіформні енцефалопатії; — пріон-асоційовані міопатії. Пріон-асоційовані спонгіформні енцефало-патії людини являють собою генетично- та ін-фекційно- обумовлену групу хронічних (або підгострих), прогресуючих, смертельних синд-ромів, що характеризуються ушкодженням різ-них відділів центральної нервової системи, об’-єднаних на основі етіологічного чинника (різні патологічні ізоформи пріонів – PrP-Sc) [1].Пріони являють собою безпрецедентний клас інфекційних агентів, які складаються тільки із змінених білкових молекул хазяїна. Пріони не містять нуклеїнових кислот і, таким чином, відрізняються від всіх відомих мікроорганізмів, таких як бактерії, гриби, віруси та вірусоподібні частинки. Після багаторазових пасажів в культурі було доведено, що патогенні пріон-протеїни, здатні до трансмісії, є мутантами клітинної ізоформи нормального пріон-протеїна. До сьогодні встановлено 18 різних мутацій людського гена PrP, які пов’язані з різними пріоновими хворобами.Протеїн-пріон (PrP-Sс). сіалоглікопротеїд  і є мутантами клітинної ізоформи нормального пріон-протеїна. Протеїн-пріон (PrP) являє собою сіалоглікопротеїд з молекулярною масою 33000-35000 дальтон, або 33-35 кД, який кодується єдиним геном, розташованим у людини в 20 хромосомі. Він складається у людини приблизно з 254 амінокислот, включаючи 22-членний N-термінальний сигнальний пептид.Пріон PrP-с знайдений у всіх ссавців. Його життєвий напівперіод складає декілька годин, але він добре зберігається протягом розвитку. Пріони дуже стійкі до різних фізико-хімічних впливів. Пріони стійкі при кип’ятінні протягом 30-60 хв, висушуванні до 2 років, заморожуванні — в 3 рази більше, ніж відомі віруси, хімічній обробці спиртами, формальдегідом, кислотами, при УФ-опроміненні, гамма-випромінюванні, гідролізі ферментами.Найефективніший вплив виявляється в дозах, які денатурують практично всі білки. Інакше кажучи, з усього живого пріон гине останнім. PrP-с входить до складу зовнішніх клітинних мембран, зв’язаний з зовнішньою поверхнею клітин якорем гліколіпіду і бере участь в ендоцитозі і катаболізмі клітин Continue reading