к.м.н. невролог, нейрофізіолог Олексюк-Нехамес А.Г.
Клінічна картина нейрообмінно- ендокринних синдромів визначається ступенем і характером дизфункції гіпоталамо-гіпофізарної системи. Особливість всіх нейроендокринних синдромів являється їх поліморфізм і тісний зв’язок з вегетативними і емоційними та мотиваційними порушеннями. Численність функцій гіпоталамуса їх залежність від нейростансмітерного контролю тісний двосторонній зв’язок з іншими структурами лімбіко-ретикулярного комплексу, його включеність в церебральні системи нейроендокринної психовегетативної регуляції в багато чому визначає клінічний поліморфізм нейро-обміно ендокринних симптомів. Важкість діагностики при нейроендокринній патології в значній ступені повязані з необхідністю їх дифенеціювати з первинною соматичною і ендокринною патологією. Складним завданням іноді нерозгаданим є вияснення нозологічної суті нейрообмінно ендокринних симптомів. Численні фактори, які можуть привести до органічної патології гіпоталамічної природи (неопластичні гранулематозні процеси) дефекти розвитку, судинна патологія, менінгіти енцефаліти) вимагають клінічного аналізу відповідних нозологічних одиниць. У більшості хворих з нейроендокринними синдромами , з якими частіше всього бачить практичний лікар, виявити органічне захворювання головного мозку не вдається. В таких випадках має місце конституційно обумовлений біохімічний дефект гіпоталамічної регуляції, який декомпенсується під впливом різних зовнішньо-середовищних факторів: гормональної перебудови, різні види стресова дія, інфекції, травми. Варто підкрестили що у формуванні клінічних проявів нейроендокринних синдромів грає роль не тільке локальні зміни в гіпоталамо-гіпофізарній системі але і порушення гіпоталамічних звязків з іншими структурами ЛРК. (лімбікр-ретикулярного комплексу). На сучасному етапі вичається нейрохімічна регуляція церебральних систем , що відповідають за нейрообмінні ендокринні функції і формування біологічних мотивацій. Продовжується дослідення синтезу препаратів які впликають на рилізинг-фактори гіпоталамуса, а значить терапевтичні можливості розширяться. Церебральне ожиріння. Інші визначення: хвороба Іценко-Кушинга, адипозогенітальна дистрофія, синдром Лоренса-Муна-Барде-Бідля, Морганьи-Стюарта-Мореля, Прадера-Віллі- Клейне-Левина, Альстрема-Хальгрена, Єдвардса, ліподистрофія Баррака-Симонса, Хвороба Деркума. Змішана форма церебрального ожиріння. Клінічна картина: надлишкова маса тіла з іншими нейроендокринними проявами: зниження функції статевих залоз, аліго аменорея, безпліддя, ановуляторний менструальний цикл, зниження секрнції залоз, вторинний гіперкортицизм (гірсутизм, трофічні зміни шкіри – полоси, акне, артеріальні гіпертензія,) порушення вуглеводневого обміну (тенденція до гіпеглікемії натще, порушення тесту толерантності до глюкози), порушення водно- солевого обміну, приховані набряки, пастозність стоп.Мотиваційні розлади. Мотиваційні розлади проявляються підвищеним апетитом, гіперфагічна реакція на стрес, у 50% хворих, підвищена спрага, денна геперсомнія з порушенями нічного сну, зниження статевого потягу. Зажди яскраво виражені вегетативні прояви при церебральному ожирінні. Схильність до симпатоадреналових реакцій в серцево-судинній системі (підвищений АТ, тахікардія), особливо при виконанні фізічного навантаження, обумовлена новими рівнем адаптації вегетативних апаратів до надлишкової ваги тіла. Перманентні вегетативні розлади. Підвищена пітливість, підвищена сальність шкіри, схильність до запорів, періодичний субфібрилітет. Виражений психовегетативний синдром, у 30% випадків – пароксизмальні егетативні розлади. Пароксизми носять симпатоадреналовий або змішаний характер, виявляється у хворих з тирвожно-фобічними розладами. Особливості клініки, різновиди. Синкопальні стани досить рідко спостерігаються, Психопатологічні розлади поліморфні – тривожно-депресивні і сенестоіпохондричні розлади. Можливі прояви істеричного круга. Широко предстпвлені у таких хворих алгічні прояви — психалгії хронічного протікання, у вигляді головна біль напруги, кардіалгії, болі в спині і шиї, — які можуть мати вертеброгенний характер і відносять до міофасціальних больових синдромів. Варто мати на увазі, що переїдання у хворих з церебральним ожирінням відображає не лише підвищення апетиту але і захисним механізмом від стресових впливів. Хворі їдять щоб позбутися туги, страху, одинокості, зниження настрою. Тому гіперфагічна реакція на стрес виникає як стереотипове форма реагування на стрес. “Харчова поведінка”. Передбачається що в походженні емоційного харчової поведінки грає роль не тільки умовно рефлекторний механізм але і специфіка нейрохімічної церебральної регуляції з недостатністю серотонінергічних систем. Прийом високозасовеної легкозасвоюваної їжі це швидке підвищення в крові вуглеводів з появою гіпеінсулінемії, через це міняється проникність гематоенцефалічного барьєру до амінокислот з підвищеням проникності для триптофана. Кількість триптофана збільшується в ЦНС, що веде до синтезу серотоніну. Тому така їжа є ліками для хворих веде до емоційного комфорту. Тобто церебральне ожиріння поєднується з синдромом ідіопатичних набряків, нецукрвого діабету, персистуючою лакторея-аменорея. етіологія. Причинами церебрального ожиріння можуть бути: 1)патологія гіпоталамуса в результаті пухлинного, запального, посттравматичного його ураження, підвищення внутрічерепного тиску; 2) порушення гіпоталамічного контроля над гіпофізарними функціями, так як має місце при синдромі пустого турецького сідла; 3) конституційна біохмічна дефектність гіпоталамуса та його звязків, яка декомпенсується на фоні неблагоприємних факторів(невірний режим харчування, гормональна перебудова, емоційний стрес). лікування.Лікування анорексичними препаратами амфетамінового ряду (фепранон, дезопимон) протипоказано. Не рекомендовано примінення анорексантів адренергічної дії, схожих до амфетамінів.(Мазіндол, теронак.) Ці препарати посилюють стресодоступність хворих, збільшують тривожні розлади, декомпенсують психовегетативні розлади і прояви і психопатологічні порушення.Анорексанти нового покоління – які відносять до агоністів серотоніну –фенфлюрамін (мініфаж), дексфенфлюрамін (ізоліпан).Дозування 60 мг мініфаж., і 30 мг ізоліпан в добу – на протязі трьох шести місяців.Протипоказами для лікуваня серотонінергічними анорексантами є депресивні розлади панічні атаки (вегетативні пароксизми), виражена патологія печінки і нирок.Примінення тиреоїдних гормонів рекомендується виключно при верифікованому зниженні функції щитоподібної речовини. (тиреоїдин в малих дозах) по 0,05 г 2 р. в день).Рекомендовані препарати які впливають на тканинний метаболізм:метіонін по 2 таб. 3 рази в день, вітаміни групи В:нейробіон, нейровітан, нервіплекс, нейрорубін.Для корекції вегетативних розладів застосовують α- та β- адреноблокатори – пірроксан та анаприлін.А також засоби що нормалізують мозкову гемодинаміку: кавінтон, оксибрал, серміон, пентоксифіллін,Нейрометаболічні середники: ноотропіл, (луцетам), прамістар, гліатилін, ентроп, фенотропіл.Нейротрофічні середники: цитофлавін, кортексин, церебролізин, Метамакс, вазонат (мілдронат), армадин.
