К.м.н. нейрофізіолог. невролог. Олексюк-Нехамес А.Г.
контакти: olekalla@gmail.com,
запис на консультацію: 0677452596
Ускладнення алкоголізму. Більшість авторів підкреслюють, що зв’язок між прийомом алкоголю і епілептичними приступами складний і багатокомпонентний.Приступи при хронічному алкоголізмі можуть мати різну етіологію: вони можуть розвиватися на висоті гострої алкогольної інтоксикації або бути зв’язаними з гострим абстинентним синдромом, можуть в якості одного із компонентів входити в структуру таких комплексних ускладнень алкоголізму як синдром SESA (підгостра і гостра енцефалопатія і епілептичні приступи при алкоголізмі) або хвороба Маркіяфа-Бін’ямі, можуть поєднуватися з іншими ускладненнями травного вживання алкоголем з боку нервової системи; Можливе формування епілепсії De NOVO з розвитком спонтанних неспровокованих епілептичних приступів.Відповідно епілептичні приступи при алкоголізмі можуть мати в основі розвитку різні патофізіологічні механізми і можуть виникати на різних стадіях алкогольної залежності.
Механізм розвитку приступів може бути як прямий – обумовлений безпосередньою дією алкоголю так (інтоксикація та синдром відміни) так і непрямий, — (інфекційні захворювання ЦНС, черепно-мозкова травма, інсульт, метаболічні порушення), тобто обумовлений супутніми патологічними станами.При цьому можливе поєднання декількох механізмів розвитку епілептичних приступів у одного хворого. Наприклад, поєднання клінічних ознак алкогольної інтоксикації або синдром абстиненції і проявів менінгіту або субдуральної гематоми.Крім того, у хворого що одночасно зловживає алкоголем і декількома психоактивними середниками , можуть бути виражені симптоми інтоксикації одним із препаратів (наприклад симптоми алкогольної інтоксикації), які можуть поєднуватися з симптомами відміни других психоактивних середників. Негативний вплив алкоголю на поведінку пов’язаний з головним чином з дією його на нейромедіатори головного мозку.Хронічне вживання алкоголю, як і застосування таких препаратів як бензодіазепіни і барбітурати, надає вплив на ГАМК-ергічну передачу.ГАМК – основний гальмівний нейромедіатор головного мозку.В контексті зловживання психоактивними речовинами, ці препарати на першому етапі служать об’єктом отримання задоволення , в більш пізньому періоді викликають толерантність , і в кінцевому результаті – фізіологічну і психологічну залежність.Індивідуальна відповідь на алкоголь може мінятися під впливом багатьох факторів – спадкова схильність, концентрація алкоголю в плазмі після прийому алкогольних напоїв, стрес, соціальні фактори та інші. Дані експериментальних досліджень дозволяють передбачити, що хронічне і гостра дія алкоголю на ЦНС принципово відрізняються. Алкоголь впливає на головний мозок посередньо через декілька механізмів, включаючи вплив на приток кальцію і хлору через іонні канали NMDA-і ГАМК залежні рецептори. Результати досліджень на тваринах показали, що алкоголь може виступати в ролі проконвульсанта, так і антиконвульсанта в різних експериментальних моделях епілепсії. Між прийомом алкоголю та розвитком епілептичних приступів є причинно- наслідкові дозо залежні зв’язки. Поріг судомної готовності підвищується під впливом алкоголю та знижується при відмові від прийому алкоголю ( в рамках синдрому алкогольної абстиненції). При тривалій алкогольній інтоксикації ЦНС адаптується до ефектів алкоголю, що приводить до розвитку толерантності; проте цей адаптаційний ефект буває транзисторним і зникає після припинення прийому алкоголю. Адаптація до зниження активації ЦНС в процесі хронічного зловживання може частково пояснити деякі прояви алкогольної абстиненції. Синдром відміни розвивається при різкому припиненні або скорочені прийому психоактивних речовин. Припинення прийому алкоголю або значне скорочення кількості вжитого алкоголю після його тривалого прийому в більших кількостях на фоні сформованої фізичної залежності індукує синдром алкогольної абстиненції або синдром відміни алкоголю – стан гіперзбудливості ЦНС (протилежний першопочатковій дії препарату) характеризується такими проявами, як вегетативна гіперактивація, тремор, тошнота блювота, галюцинації, психомоторне збудження, тривога, страх, м’язова ригідність, тоніко-клонічні судоми, які мають характер епілептичних приступів. За характером приступи виникають в рамках алкогольної абстиненції , являються генералізованими. В стані алкогольної абстиненції схильність до розвитку епілептичних приступів різко підвищується. В результаті приступи можуть виникати як звикло протягом 6-48 годин після припинення прийому алкоголю.
Клінічні прояви як звикло набувають зворотного розвитку протягом одного тижня, проте більш важкі формі асоційовані з генералізованими судомами галюцинаціями і розвитком делірію можуть завершитися і летальним закінченням. Епілептичні приступи в рамках алкогольної абстиненції подібні до приступів зареєстрованих в експериментальних дослідженнях епілепсії на тваринах з застосуваннях моделі кіндлінга або синдрому відміни. Можливий зв’язок між цими моделями і синдромом алкогольної абстиненції дозволяє покращити розуміння клітинних та молекулярних ефектів завдяки яким алкоголь впливає на головний мозок. У відповідності з цим припушенням повторний розвиток алкогольної абстиненції може привести до ще більшого підвищення збудливості головного мозку, що сприяє активації процесів епілептогенезу по типу моделі кіндлінга. Приступи що розвиваються як прояв абстиненції на сучасному етапі вивчені найбільш краще.
Саме алкогольну абстиненцію в останні роки розглядають як основний фактор провокації епілептичних приступів, проте це лише один з механізмів, що лежать в основі взаємозв’язку між епілептичними приступами та зловживанням алкоголем. Рідкісні ситуації коли алкоголь виступає в якості проконвульсанта вимагає подальшого вивчення і механізми при допомозі яких довго часові нейротоксичні ефекти алкоголю приводять до розвитку епілепсії De NOVO. Супутні фактори ризику, включаючи епілепсію в анамнезі , структурне пошкодження мозку і супутнє вживання нелегальних середників (наркотиків) вносять свій вклад в розвиток приступів. Другий різновид епілептичних приступів у осіб що страждають алкоголізмом можуть включати супутні приступи метаболічної токсичної інфекційної природи , викликані неопластиними процесами, черепно- мозковими травмами і цереброваскулярними захворюваннями; як правило, по характеру це парціальні приступи. Епілептичні приступи, що патогенетично пов’язані з вживанням алкоголю можуть входити в структуру складних синдромів — ускладнень алкоголізму з боку ЦНС. Підгостра енцефалопатія і епілептичні приступи при алкоголізмі (синдром SESA — subacute encephalopathy with seizures in alcoholics) і рідкісний судомний синдром описаний в зарубіжній літературі. Це захворювання нервової системи розглядається як ускладнення хронічного алкоголізму. Синдром синдром SESA може приймати тип гострого чи хронічного протікання і характеризуватися множиними і зворотними неврологічними порушеннями, включаючи геміпарез геміанопсія, порушення мови по типу афазії Верніке і епілептичні приступи в поєднанні з періодичними латералізованими епілептиморфними розрядами (ПЛЕР) на ЕЕГ, а також такими соматичними ускладненями хронічного алкоголізму як гепатомегалія і рабдоміоліз. Епілептичні приступи можуть вперше дебютувати в рамках синдрома SESA по характеру вони можуть бути генералізована або парціальні з вторинною генералізацією, в тому числі описаний розвиток статусу складних парціальних приступів. Захворювання відомо з 1981 року, вперше описано Niedermeyer. На сучасному етапі в зарубіжній літературі описані тільки окремі випадки даного захворювання синдрома, серед яких звертає на себе увагу ряд незвичайних клінічних ситуацій. Fernandez-Torre J.L. і співав. (2007) описали розвиток безсудомного епілептичного статусу – статусу складних парціальних приступів, що виходять з лобної долі і приводять до зміни психічного статусу хворого. При обстеженні хворого з синдромом SESA визначається характерна картина на ЕЕГ: епілептиморфні зміни у вигляді періодичних латералізованих епілептиморфних розрядів. МРТ виявляє підвищення сигналу в потиличних ділянках в Т2- звішених зображеннях, ці зміни носять зворотній характер і зникають паралельно з клінічними проявами і порушеннями. На МРТ описані зміни по типу генералізованої атрофії і мікроангіопатії. Це захворювання відрізняється від усіх інших відомих ускладнень хронічного алкоголізму з боку ЦНС, включаючи синдром Верніке-Корсакова, центральний понтонний мієлоз і хворобу Маркіяфава-Біньямі, а також від проявів синдрому алкогольної абстиненції, включаючи алкогольний делірій, і судомні напади, пов’язані з синдромом відміни алкоголю. Прогноз відносно благо приємний, так як клінічні прояви можуть перетерпіти зворотній розвиток, проте можливий летальний кінець на фоні інтеркуррентного захворювання. Хвороба Маркіяфава-Біньямі – другий рідкісний синдром при хронічному алкоголізмі в структурі якого можливий розвиток судомного синдрому. Синдром відомий як різ- новид алкогольної енцефалопатії з утворенням вогнищ некрозу в мозолистому тілі. Патоморфологічною основою захворювання служить прогресуюча де мієлінізація та некроз мозолистого тіла. Процес може розповсюдитися на перехрест зорових нервів (хіазму) і зорові тракти, ножки мозочка та підкіркові структури, близько розміщені зони білої речовини і в рідкісних випадках захопити сіру речовину кори мозку. Клінічна картина поліморфна. Характерні як вогнищеві так і загальномозкові симптоми; часто спостерігається наростаюча деменція, сплутаність свідомості, бред, галюцинації, тремор, підвищення мязевого тонусу (ригідність), окорухові порушення, досягають офтальмоплегії, дизартрія, астазія-абазія, і епілептичні приступи. Летальному кінцю передує виключення свідомості і судомні приступи. Захворювання описано у хворих з хронічним алкоголізомом, але є випадки коли дане захворювання виникало у пацієнтів, що не зловживають алкоголем. Ускладення алкогольної епілепсії.
При важкому протіканні гострого абстинентного синдрому можливе поєднання судомних приступів з проявами алкогольного делірію, який реєструється приблизно у 5% випадків алкогольної абстиненції. На сучасному етапі смертність від алкогольного делірію знизилася і досягає менше 3-5% дякуючи ранній діагностиці, доброму догляду, адекватному лікуванню супутніх захворювань, агресивної фармакотерапії, і постійного моніторингу життево-важливих функцій. Зловживання алкоголем – важливий провокуючий фактор для розвитку епілептичного статусу: 9-25% всіх випадків епілептичного статусу були індуковані прийомом алкоголю,; при цьому епілептичний статус може бути першим проявом захворювання у осіб з хронічним алкоголізмом. Для попередження епілептичного статусу необхідно швидка декватна терапія приступів,викликах синдромом відміни. В більшості випадків описаний епілептичний статус генералізованих епілептичних судомних нападів. Проте зустрічаються і описи безсудомного епілептичного статусу складних парціальних приступів. Розвиток епілептичного статусу описано рамках синдрому SESА. В медичні літературі часто згадується смерть в результаті епілептичного приступу , пов’язаного з прийомом алкоголю. Причина летального кінця рідко встановлюється на основі даних огляду, проте такі ознаки як прикупування язика, або мимовільне виділення сечі і калу ( в момент приступів ) може вказувати на епілептичну природу приступу. Смерть може наступити як від приступів, індукованих прийомом алкоголю, так і від приступів що викликані синдромом абстиненції. Відомо що алкоголізм недооцінюється і не вказується в документах як причина смерті, і цей факт приводить до помилкової оцінки показників летальності, пов’язаної з алкоголізмом. Діагноз. При проведенні диференційного діагнозу між приступами, пов’язаними з відміною алкоголю та істинними епілептичними приступами можуть виникати серйозні забруднення. Так як епілептичні приступи – це синдром, а не захворювання , у багатьох випадках складно відрізнити епілептичні приступи, що виникають спонтанно і незалежно від синдрому відміни, від приступів що розвиваються тільки в рамках алкогольної абстиненції. Між тим, вірне встановлення причини приступів необхідне для назначення адекватної терапії; тому для вірної оцінки етіології приступів у хворих з хронічним алкоголізмом необхідне детальне обстеження, а також знання диференційного діагнозу і дії алкоголю на ЦНС. Діагностичні труднощі ще ускладнюються коли прояви алкогольної абстиненції поєднуються з соматичними та психіатричними ускладненями тривалого прийому алкоголю. Вірне встановлення діагнозу в цих випадках базується на детальному зібранні анамнезу. Дебют або новий характер приступів, пов’язаних з прийомом алкоголю, наприклад поява фокальних приступів або розвиток епілептичного статусу, вимагає швидкої і детальної діагностичної оцінки. З іншого боку, якщо детальне обстеження уже було проведене а клінічні характеристики відповідають приступам , що виникали раніше необхідність в повторному обстеженні кожного приступа відсутня. Із лабораторних аналізів безумовно, ведуча роль грає визначеня рівня алкоголю в крові. Важливе значення має проведення тестів для функціональної активності печінки і визначення глутаматамінотрансферази в крові. Зміни на ЕЕГ можуть носити неспецифічний характер. Епілептиморфні зміни відповідають типу епілептичних приступів. Можливе виявлення як генералізованих (частіше, так і фокальних епілептиморфних змін (частіше при симптоматичних приступах, обумовлених структурними змінами). Багато авторів вважають що діагностичне значення ЕЕГ в установленні алкогольної епілепсії обмежено. Проте описані також і специфічні зміни на ЕЕГ, частіше спостерігаються у хворих з епілепсією при алкоголізмі. До них відносять латералізовані епілептиморфні розряди (ПЛЕР) діагностовано у хворих з хронічним алкоголізмом, які можуть бути одним із синдромів SESA, або представляють окремий електроенцефалографічний феномен. Fitzpatrick W., Lowry N. 2007 обстежили 96 послідовно відібраних хворих з ПЛЕР на ЕЕГ різної етіології. Автори відмітили що синдром алкогольної абстиненції служить важливим етіологічним фактором виникнення ПЛЕР на ЕЕГ, і в 6 випадках синдром відміни алкоголю був єдиною причиною появи цього феномена на ЕЕГ. Автори відмітили що даний ЕЕГ- пат терн, вірогідно вказує на серйозне ураження ЦНС, так як асоціюється з високою летальністю. Летальний кінець зареєстрований у 27% в загальній популяції пацієнтів з ПЛЕР і в 52% випадках з білатеральними змінами на ЕЕГ по типу ПЛЕР. Методи нейровізуалізації КТ, МРТ виявляють атрофічні зміни речовини головного мозку що відрізняються генералізованими характером. Лікування. Складність лікування епілептичних приступів у пацієнтів з хронічним алкоголізмом обумовлена складністю диференційного діагнозу. Більшість лікарів у відділенням невідкладної терапії добре знайомі з особливостями клінічних проявів у хворих з хронічним алкоголізмом, госпіталізованих у з розвитком епілептичного приступу. Проте варто пам’ятати, що у деякої частини цих пацієнтів в основі епілептичних приступів може лежати патологічний процес, не пов’язаний на пряму з вживанням алкоголю, який може визвати серйозні ускладнення і стати причиною летального кінця, при відсутності швидкої і адекватної діагностики. Необхідно встановлювати етіологію ураження, так як лікування залежить від причини приступів. Варто відрізняти приступи обумовлені прямою дією алкоголю (терапевтичні підходи будуть відрізнятися при приступах викликаних алкогольною інтоксикацією і абстиненцією), від приступів викликаних супутніми захворюваннями (котрі в деяких випадках можуть представляти загрозу для життя і потребувати специфічного лікування, в тому числі хірургічного – наприклад при субдуральній гематомі). При цьому у одного хворого можливе поєднання клінічних ознак алкогольної інтоксикації або синдрома алкогольної абстиненції і проявів менінгіту або субдуральної гематоми. Особливу складність представляє лікування приступів при полі наркоманії (одночасне зловживання декількома психоактивними речовинами, в тому числі алкоголем). Такий хворий може страждати від симптомів інтоксикації одним із препаратів, і одночасно від симптомів відміни других психоактивних речовин. Безумовно, такі ситуації складні для діагностики і підбору терапії і успішне лікування таких пацієнтів виходить за рамки простого призначення анти епілептичних середників. Необхідне своєчасне вірний вибір методів медикаментозного та хірургічного лікування яких потребує хворий і адекватна корекція інших симптомів інтоксикації або абстиненції (крім судомних нападів), в тому числі лікування соматичних наслідків хронічного алкоголізму. Оцінка стану і лікування хворого з епілептичним статусом повинні проводитися по стандартному протоколу, незалежно від того страждає хворий алкоголізмом чи ні. В других клінічних випадках (за виключенням епілептичного статусу) існують численні нюанси і до цього часу не вияснені суперечливі по відношенні оцінки і лікування пацієнта з хронічним алкоголізмом і епілептичними приступами, в тому числі це стосується показів для проведення КТ, призначення седативних середників і антиконвульсантів і показів до госпіталізації. Найбільш частою (і добре вивченою причиною) епілептичних приступів при хронічному алкоголізмі залишається абстинентний синдром. Так як відміна алкоголю ( і зниження його рівня в крові) у пацієнтів з хронічним алкоголізмом спряженим з вираженим про конвульсивних ефектом на практиці, пацієнт з алкогольною залежністю що планує відмову від алкоголю, потребує в психологічній допомозі і детальним спостереженням для виявлення ранніх ознак синдрому відміни. На ранніх стадіях абстинентного синдрому в більшості випадків можливо успішне лікування в амбулаторних умовах. У більшості пацієнтів з легкими проявами алкогольної абстиненції можна обмежитися нефармакологічною допомогою, за виключенням пацієнтів з приступами пов’язаними з синдромом відміни алкоголю, в анамнезі, в такому випадку можливе призначення карбамазепіну або діазепаму. Пацієнти з важкими проявами алкогольної абстиненції (ознаками важкого синдрому відміни включають тривогу, ажитацію, тремор, надлишкове потовиділення, зміна свідомості, галюцинації) в тому числі з розвитком епілептичних приступів або з супутніми захворюваннями, повинні бути госпіталізовані. Лікування в стаціонарі вважається доцільним, оскільки необхідно виключити другі причини приступів, що виникають вперше в дорослому віці, а також і в зв’язку з тим, що у хворих цієї категорії хворих достатньо високий ризик повторних приступів і розвитку алкогольного делірію (в 5% випадків). Основні фактори ризику важкого протікання синдрому алкогольною абстиненції множинні епізоди детоксикації в анамнезі, хронічний важкий алкоголізм; генералізована судоми в анамнезі; алкогольний делірій в анамнезі. Хворі з обтяженим анамнезом повинні бути госпіталізовані на ранній стадії розвитку абстинентного синдрому. Так як дефіцит вітаміну В, зустрічаються часто і може привести до розвитку серйозних ускладнень у пацієнтів з алкогольною залежністю, замісна пероральна терапія вітаміном В1 (тіамін в дозі 100 мг внутрішньомязево або внутрішньовенно, можлива пероральна терапія) широко рекомендується, не дивлячись на відсутність результатів порівняльних досліджень. Необхідність введення високих доз тіаміну обумовлена високою вірогідністю поганої абсорбції. Внутрішньовенне введення переважно необхідно при виражених порушеннях харчування або при важких ускладненнях, як ецефалопатія Верніке (яка являється невідкладним станом) навіть не дивлячись на повідомлення про рідкі анафілактичні реакції на ін’єкції вітаміну В1. Програма лікування синдрома алкогольної абстиненції включає також інфузійну терапію, в томі числі введення декстрозовмісних розчинів та розчинів електролітів. Специфічні рекомендації щодо введення дегідратуючої терапії відсутні; проте надлишкове введення рідини приводить до ризику розвитку набряку легень у хворих з захворюваннями серця. Більшість авторів вважає, що бездодіазепіни (діазепам і хлордіазепоксид) в поєднанні з легкою седативною терапією – метод вибору у лікуванні синдрому алкогольної абстиненції з помірними та важкими проявами. При цьому бензодазепінові препарати повинні назначатися як після виникнення припадків так і з профілактичною метою. Лікування бензодіазепіновими середниками в період детоксикації після гострого гострого алкогольного оп’яніння має терапевтичну дію і профілактичну мету. Пероральна терапія бензодіазепінами розглядається як найбільш ефективний метод лікування у випадку одиночного епізоду генералізованих судом або галюцинацій під час синдрому алкогольної абстиненції. Лікування приступів в гострому періоді не відрізняється від лікування епілептичних приступів іншої етіології; при цьому швидка і адекватна терапія приступів, викликаних синдромом відміни, з застосуванням препаратів бензодіазепінового ряду рекомендується для попередження епілептичного статусу.
Ці препарати рекомендується застосовувати не більше 7 днів, в тих випадках ризик побічних ефектів не високий. Це зв’язано з тим що при тривалому використанні сприяє формуванню залежності, а після припинення терапії можливий розвиток синдрому відміни. Тому тривалість їх застосування обмежена. На думку Rathlev N. K. і співавторів 2002, після розвитку приступу необхідна агресивна терапія, скерована на появу епілептичної активності з наступни профілактичним застосуванням АЕП на час 6-ти часового періоду високого ризику з метою попередження рецидиву, або прогресування до епілептичного статусу.В рандомізованих дослідженнях бензодіазепіни були більше ефективні ніж нейролептики, для профілактики летальності, асоційованої з делірієм. Проте, прийом бензодіазепінів не завжди дозволяє попереджувати розвиток приступів, і частота виникнення судомних нападів, на фоні профілактичного лікування препаратами бензодіазепінового ряду досягає 1-3%. Барбітурати, антипсихотики і бета-блокатори як звикло не рекомендуються в якості препаратів першого вибору. Назначення нейролептиків варто уникати в зв’язку з підвищенням ризику судом. Проте застосування галоперідолу можливе з метою купірування галюцинацій і важкої ажитації; в таких випадках галоперідол назначають в комбінації з препаратами бензодіазепінового ряду. Деякі автори вказують на ефективність карбамазепіну і клонідина. Більшість авторів притримуються думки про те, що тривале застосування і профілактичне лікування ентиепілептичними препаратами, як звикло, не показано, коли абстинентний синдром або алкогольна інтоксикація являється єдиним проявом і причиною приступів, і другі види приступів у хворого не спостерігаються. Методом вибора стає повна відмова від прийому алкоголю.Після виникнення першого приступу , не пов’язаного з синдромом алкогольної абстиненції, призначення тривалої терапії АЕП як правило, також не рекомендується , в зв’язку з низькою комплаєнтністю і високою ймовірністю ремісії. Більшість авторів притримуються думки, про те що при поєднанні епілепсії і зловживання алкоголем варто обережно назначати тривалу терапію АЕП. Фактори ризику, асоційовані з тривалою антиепілептичною терапією, у пацієнтів цієї групи включають невірне вживання цих препаратів, фармакологічну взаємодію між алкоголем і АЕП, зміна метаболізму і зловживання антиконсульсантами з седативною дією. Тривала та регулярна терапія АЕП показана в тих випадках, коли епілепсія приймає хронічний характер і протікання, і приступи виникають спонтанно, самовільно, а чітка залежність від інтоксикації алкоголем або абстиненції не прослідковується. Якщо вирішується про назначення тривалої терапії АЕП, варто вибирати препарат не лише в залежності від типу приступів, але виходячи від особливості метаболізму і соматичних ускладнень у хворих з алкоголізмом. Хронічний алкоголізм часто служить причиною порушення функції печінки. ільшість АЕП метаболізуються в печінці і впливають на ферменти печінки (індукція та інгібування). Тому тривалу терапію варто назначати після повноцінного дослідження печінки в поєднанні з гепатопротекторами. На фоні лікування необхідно контролювати як функцію печінки так і концентрацію АЕП в плазмі. Призначення АЕП, які мають гепатотоксичну побічний ефект (перед усім вальпроати), може бути небезпечні для пацієнтів з хронічним алкоголізмом і ураженням печінки. Тому, перспективні є препарати АЕП, що не мають гепатотоксичної дії, і практично не впливають на ферменти печінки (топірамат, ламотриджин, леветирацетам). Крім того, варто надавати перевагу препаратам АЕП, що мають позитивний ефект на настрій і поведінку: (ламотриджин, карбамазепін). В останні роки з’явилися дані, що деякі АЕП можуть відігравати подвійну роль в лікуванні епілепсії при хронічному алкоголізмі: вони мають не тільки анти епілептичну дію, але зменшують вираженість патологічного потягу до алкоголю, ефективні в лікуванні алкогольної залежності і синдрому алкогольної абстиненції, і можуть бути ефективні у хворих з хронічним алкоголізмом, навіть при відсутності приступів.
Найбільш перспективними АЕП у цьому відношенні на сучасному етапі є топірамат, окскарбамазепін, і гапабентин. Традиційно в лікуванні гострої алкогольної абстиненції використовують бензодіазепінові похідні, проте численні побічні ефекти обмежують можливості примінення цих препаратів. Уже багато років тому, назад лікарі відмітили ефективність і благо приємних ефект карбамазепіна, вальпроату, та фенітоїну, при алкоголізмі. Ефективність нових АЕП (топірамата, окскарбамазепіна, і гапабентина) в лікуванні алкогольної абстиненції.
