Голкова міографія

к.м.н. Олексюк-Нехамес А.Г.
Виділення цієї методики доцільне не стільки за ознакою використання електродів, що відводять, скільки по принципово іншому характеру і діагностичній цінності одержуваної інформації.
Голкова міографія необхідна при діагностиці усіх груп спадкових захворювань.
Застосування голкових електродів дозволяє вивчати активність одиночних м’язових, волокон, однак у клінічній практиці одним з найважливіших етапів є аналіз характеристик потенціалу рухової одиниці (ПДЕ) при мінімальному довільному скороченні м’язу.
Потенціал рухової одиниці в нормі має двох-трьохфазну форму (допускається реєстрація не більш 5% поліфазних потенціалів рухової одиниці), тривалість від 3 до 16 мс, амплітуда – 200-2000 мкв.
Акустичний феномен потенціалу рухової одиниці – голосний тупий щиглик, а серії потенціалів рухових одиниць – «низькочастотна автоматна черга”.
Амплітуда, тривалість і число фаз потенціалу рухової одиниці (ПРО) визначаються кількістю м’язових волокон у даній руховій одиниці (РО) і синхронністю їхнього скорочення (Рис. 1.4).
Первинно-м’язові процеси, що приводять до зменшення числа волокон у рухових одиниці, проявляються значним зниженням амплітуди і тривалості ПРО
Для виконання голкової ЕМГ застосовуються голкоі електроди:
Голкові електроди бувають концентричними, моно- і біполярними, у ряді випадків застосовуються так звані мультиелектроди (Рис. 1.22).Методика виконання голкової ЕМГ:
Шкіру пацієнта обробляють спиртом, електрод вводять у проекції рухової точки  відповідної м’яза з таким розрахунком, щоб голка, минаючи шкіру, підшкірну клітковину і апоневроз, ввійшла в м’язову тканину.

При дотриманні правил асептики одним електродом можна досліджувати 3-4 м’язи у одного пацієнта.
Реєстрацію і оцінку потенціалів при виконанні голкової ЕМГ роблять як за допомогою візуалізованого пристрою (монітору), так і через  “на слух” з використанням динаміка чи навушників.
На початку дослідження відзначається так звана “активність введення” – високо-амплітудні високочастотні коливання потенціалу у відповідь на механічне подразнення м’язових волокон.
Тривалість цього періоду в нормі – до 0.5 з; при денервації і первинно-м’язових захворюваннях активність введення реєструється протягом декількох секунд чи навіть хвилин. Наступний етап дослідження – пошук спонтанної активності, що реєструється при повному розслабленні м’язу.