Незадовільні результати аналізу та порівняльної характеристики методу реабілітації Бубновського з іншими реабілітаційними методиками.

Незадовільні результати  аналізу та порівняльної характеристики методу реабілітації Бубновського з іншими реабілітаційними методиками.

к.м.н. лікар невролог, нейрофізіолог  Олексюк-Нехамес А.Г.

Вступ. Методи реабілітації та відновного лікування мають свою історію. Відомі школи реабілітаційного лікування та методики навчання ходи пацієнтів з порушенням локомоції були розроблені в післявоєнні роки В.М. Мошковим (1946) та удосконалені В.М. Угрюмовим (1964), який визначив задачі реабілітаційного лікування в залежності від зворотності неврологічної симптоматики після здійснення нейрохірургічних операцій (декомпресія СМ) і деталізував методику для пацієнтів з спастичними і в’ялими параплегіями і парапарезами. В свій час вони включали фізичну підготовку, тренування та втримання вертикальної пози і навчання елементарним прийомам техніки ходи. Поняття «відновного лікування» вміщує в себе комплексну дію на організм людини з допомогою різних методик і методів, яке застосовується при лікуванні гострих та хронічних захворювань в якості реабілітації після травм та оперативних втручань. Переважно курси відновної медицини використовуються як додаткові до основного лікування і сприяють відновленню функцій організму людини. Більша частина методів відновної медицини заснована на комплексності і періодичності процедур. Іншим напрямком відновного лікування можна рахувати кінезітерапію. Кінезотерапія відносно новий напрямок в лікуванні суглобів та хребта. Тобто згідно останніх висловлювань автора методики кінезітерапії  професора С.М.Бубновського – це лікування рухом. Метод кінезотерапії, в сучасному розумінні – самостійний медичний напрямок, в якому за основу лікувального ефекту береться дія на глибокі м’язові системи організму людини через застосування вузько локальних багатофункціональних тренажерів з метою лікування тканинних дистрофій і відновлення метаболізму і структурної організації сполучної тканини. Метою  даного дослідження автором стало вивчення та порівняльний  аналіз на основі нейрофізіологічних та параклінічних методів кінезітерапії по методу професора С.М. Бубновського та інших реабілітаційних методик, зокрема ЛФК та пасивної гімнастики, або пасивної кінезітерапії.

Матеріали та методи дослідження.  Нами проведено аналіз репрезентативної групи пацієнтів чисельністю  120 осіб з діагнозом дифузний остеохондроз з вторинними корінцевими синдромами по типу мязево-тонічного корінцевого синдрому. Дана репрезентативна група розділена на декілька груп – 40 осіб група пацієнтів, що проходили реабілітацію по методу кінезітерапії професора С.М. Бубновського і обстежувалися методом ЕМГ (електроміографії) та скарги оцінені завдяки опитувальним шкалам, 60 пацієнтів – особи, що проходили курс відновного лікування методом ЛФК та пасивної гімнастики без залучення методу кінезітерапії, що були обстежені методом ЕНМГ та опитувальними шкалами та 20 чоловік – контрольна група осіб, що вважаються здоровими. Дослідження проводилося завдяки комп’ютерному нейросенсоміографі виробництва Нейро-Софт (Росія), 4-канальний, професійна версія. Використовувалися поверхневі чашкові стандартні електроди зі змінною віддаллю, (комплектуючі фірми Нейро-Софт, Росія). Стандартне дослідження периферичної нервової системи здійснювалося за методикою С.Г. Ніколаєва, 2003 р.[4,5].  Частина пацієнтів була обстежена на приладі, комп’ютерному міографі фірми BTS.Bioenginering виробництва (Італія-Німеччина) з непровідними датчиками, методом поверхневої міографії без залучення стимулятора.  

 Аналіз результатів обстеження.

Вивчаючи та проводячи аналіз нейрофізіологічних показників при обстеженні репрезентативної групи пацієнтів, які проходили курс відновного лікування різними методиками, нам вдалося проілюструвати дані показники у таблиці №1.

Таблиця №1.

Результати обстеження  пацієнтів  методом стимуляційної ЕНМГ та поверхневої ЕМГ  хворих з остеохондрозом та корінцевими синдромами до і після застосування методу кінезітерапії по методу професора С.М. Бубновського у порівнянні з методом відновного лікування ЛФК та пасивної гімнастики.

Аналіз результатів нейрофізіологічних феноменів, які мали місце у пацієнтів з остеохондрозом декількох репрезентативних груп порівняння привів до виявлення, того що показники з боку поверхневної ЕМГ у вигляді фасцикуляцій та низько- амплітудної інтерференційної кривої достовірно не змінилися. Тобто, після проведення курсу кінезітерапії по методу професора Бубновського С.М. групу пацієнтів з остеохондрозом та корінцевими синдромами показники нейрофізіологічних феноменів достовірно не відрізняються від таких у групі пацієнтів що проходили курс ЛФК і пасивної гімнастики.  Показники стимуляційної ЕНМГ (швидкість проведення, та амплітуда М-відповіді) змінені вірогідно дещо з позитивною динамікою на фоні проведення ЛФК, у порівнянні з групою пацієнтів, що проходили курс кінезітерапії. Курс кінезітерапії методу професора Бубовського тривав 36 стандартних занять, тобто по 4 курси.

Висновок. Проводячи аналіз та вивчаючи нейрофізіологічні показники, виявлені у досліджених груп пацієнтів з остеохондрозом і вторинними корінцевими синдромами, які проходили відновне лікування, реабілітацію у вигляді (перша група – ЛФК і пасивної гімнастики і друга група – кінезітерапії), ми дійшли до висновку що вірогідного покращення у групи пацієнтів, що проходили реабілітацію по методу кінезітерапії не виявлено на основі даних нейрофізіологічних показників, у порівнянні з пацієнтами, які проводили ЛФК та пасивну гімнастику. Рекомендовано – продовжити аналіз та вивчення реабілітаційної ефективності кінезітерапії.

   Література.

1.     Николаев С.Г. Практикум по клинической электромиографии – Иваново: Иван. Гос. Мед. Академия, — 2003 – 264 с.

2.     Одинак М.М. Котельников Е.Б.  Шустов С.Б. Вызванные кожные вегетативные потенциалы \\ Методические указания. — Санкт-Петербург, Иваново. – 1999. — 47 С.

3.     Самосюк И.З. Чухрав Н.В., Самосюк Н.И., Чухраева Е.Н. Болевые синдромы \\ клиника, диагностика, низкоинтенсивная резонансная физиотерапия и медикаментозное лечение. – Киев. – 2007. – 280 с.

4.