Описання методики

Загальні рекомендації до виконання ЕНМГ

У неврології діагностичний висновок ґрунтується на точному топічному діагнозі. Метою ЭМГ обстеження в клініці є визначення топіки ураження нервово-м’язового апарата із ввизначенням ступеня і характеру порушення функції. Велика розмаїтість методик, складність їхньої оцінки створює значні труднощі в проведенні й інтерпретації одержуваних даних. Основними питаннями, які необхідно вирішити лікареві при призначенні ЭМГ обстеження є: 1. Для чого обстежити? 2. Які нейро-мязові структури досліджувати? За якою методикою проводити дослідження? Два останніх питання випливають із першого.

Хід клінічного обстеження хворого можна розділити на кілька етапів, кожний з яких переслідує свою мету. Загальний клінічний огляд хворого дає подання про захворювання й дозволяє створити основну клінічну гіпотезу. Параклінічні методи, до яких відноситься і міографія, дають додаткові дані, що дозволяють підвищити вірогідність клінічної гіпотези. І, нарешті, хід лікування й динаміка захворювання дозволяють точно визначити нозологічну форму. На кожному етапі професійне призначення ЭМГ обстеження дозволяє одержати максимум інформації.

Скарги й анамнез дозволяють припустити місце й поширеність ураження. З анамнезу виявляються причини порушень, їхня тривалість, динаміка розвитку. Неврологічний огляд дозволяє уточнити поширеність і вираженість ураження, з певною точністю виявити рівень порушень. При призначенні ЭМГ обстеження поширеність процесу визначає обсяг обстеження, а рівень визначає перелік необхідних методик. На підставі 3-ьох літнього досвіду роботи й аналізу літературних даних ми розділили всі ЭМГ методики за їхній значимістю на:  1. ) Значимі (основні), виконувані в першу чергу й несучий максимум інформації для діагностики даної поразки. 2.)Додаткові, які дозволяють розширити уявлення про характер поразки. Часто використовуються при диференціальній діагностиці. За поширеністю всі ураження можна розділити на: 1. ) Локальні, коли нервово-м’язові порушення виявляються в 1- 2 анатомічних областях тіла з однієї сторони (певна група м’язів, одна кінцівка, кисть або стопа). 2.) Розповсюджені, із захопленням більшої кількості областей тіла, білатеральні або гемілатералі, поширення з кінцівки на тулуб. 3.) Генералізовані, коли нервово-м’язові порушення виявляються у всіх областях тіла з перевагою вираженості ураження у відповідній ділянці.

За рівнем ураження можна виділити наступні: 1.) центральні, 2.) спінальні, сегментарні, 3.) нейрональні  ураження (у т.ч.  моторних ядер стовбура головного мозку), 4.) невральні  ураженя 5.) синаптичні, 6). первинно-м’язові.